Свободный микрофон: Виктория Петрова о том, нужно ли Запорожью СМИ про культуру

На этот раз автором нашей постоянной рубрики стала пресс-секретарь Запорожской универсальной областной научной библиотеки. Она поделилась своими мыслями о том, готовы ли запорожцы читать о культуре и выжило ли бы культурное СМИ в нашем городе.

***

Про журналістику, культуру та журналістику про культуру (і трошки про ризик)

Культура – це все, що створено людством. Будь-які процеси та діяльності, формати та типи поведінки. І якщо із журналістикою в культурі, тобто, із журналістикою як величезним пластом культури, відповідальним за формування громадської думки, зокрема, все більш-менш зрозуміло, то із відбиттям культури у журналістиці все дещо туманніше.

Коли я вирішила написати для цієї рубрики я була відверто обурена декількома фактами та спічами, зараз події ці позаду і сенсу ворушити те, що все одно не доведе до істини, нема. Але тим не менш протягом певного часу я збирала думки, готувала аналітику, подумувала зробити діаграму чи інфографіку. Я зібрала думки журналістів, громадських діячів, діячів культури, перекладачів, копірайтерів, музикантів, фотографів, що працюють чи дотичні до галузі культури. Я запитувала їхньої експертної думки, коментаря професійного, доки не зрозуміла, що у всіх них я маю запитувати тільки як у споживача, виключно: "Чи тобі потрібне нове сучасне медіа про культуру в Запоріжжі?" . Мені потрібно.

"Так, культурне медіа. На мою думку, для Запоріжжя воно майже нереальне. І не тому, що немає ентузіастів, а тому, що немає достатньої кількості реципієнтів. "Тусовочка" і так про все по сарафанному радіо дізнається, а от як "нести світло в маси", питання відкрите і, на мою песимістичну думку, таке, що не має відповіді. Проблема в тому, що зараз ми й так маємо дуже багато інформації, і той, хто хоче отримувати культурну, вже її отримує, а той, хто не хоче, завжди знайде, чим забити баки. Це всесвітня проблема - перенасичення інформацією. Звісно, можна спробувати створити медіа подібного хисту в інтернеті, але, знову ж таки, на цьому рівні в нього вчитуватиметься лише "тусовочка". Щодо виправлення ситуації... Мені здається, її б почала рятувати поява спочатку якогось всеукраїнського культурного медіа. Впізнаваного навіть домогосподарками, які нічого, окрім шоу, не дивляться. Журналісти в такому медіа мають впахувати кожен за трьох, бо недостатньо говорити про культуру - в нашому суспільстві про неї треба говорити так, щоб не виникало жодних асоціацій з "шароварщиною" та державним телебаченням, від якого, наприклад, більшу частину молоді автоматично "верне", Уляна Кривохатько, SMM-менеджер.

Ви, мабуть,думаєте, що це не зовсім той коментар, який правильно б ілюстрував мою власну думку. Знаєте, навіщо я навела його? Він єдиний. З усіх взятих мною коментарів такий – єдиний. І, погодьтеся, навіть він залишає надію.

"Сучасне медіа про культуру в Запоріжжі хотіла би. Бо сама вже відчуваю, що відстаю від культурного суспільства через брак інформації. З’являються нові цікаві люди, твори, досягнення, але проходять повз, десь там далеко, і в якийсь момент починаєш усвідомлювати, що багато упускаєш. Вважаю, що шанси на його затребуваність високі. Хоча Запоріжжя і не справляє враження найкультурнішого міста України, все-таки освіченої, думаючої, розвиненої молоді тут більше, ніж тих, хто живе, не приходячи до свідомості. Так, аудиторія обов’язково знайдеться, адже тут будуть розповідати про щось таке, про що можна сказати: "Ого, а я й не знав, що у нас таке є!". Воно має бути інформативним і своєчасним. Тобто – завжди зі свіжими новинами і цікавими розповідями. Запоріжжя вважається таким собі містом заводчан і гопників (не в образу ні тим ані іншим), котрим мало що взагалі цікаво, тим більше культура. Природно, контингент починає відповідати стереотипам, і ось уже дивишся, а люди не в курсі не тільки хто такий Іздрик, а навіть хто такий Жадан. Тобто, проблема у тому, що люди живуть вірою у те, що їм воно не треба, хоча навіть гадки не мають, про що це все і наскільки це насправді цікаво", Євгенія Матвієнко, перекладачка.

Експертна думка журналістів і видавців: це ризик.

Ми з Настею Косодій заснували в Запоріжжі театр сучасної української драми. Театр. Української драми. Сучасної. У Запоріжжі. Вже зробили.

Ризик – це не передбачувати настроїв і потреб споживача. Ризик – це не мати зворотнього зв’язку зі споживачем.

"Головна проблема для культурного медіа в Запоріжжі - це, звісно, контент. Ще два роки тому, якщо ви планували публікувати оновлення принаймні раз на тиждень, задача видавалась майже фантастичною - всі провінційні журналісти вчасться переоцінювати важливість подій вже в перший рік роботи, та робити це так регулярно якось... смішно. Це було два роки тому. Сьогодні - я чула це не тільки від запоріжан, але й від жителів значно менших міст (Бахмут, Северодонецк), коли війна тимчасово відколола від нас АР і аж дві області, шляхи міграції представників культури змінились. Майже щотижня маємо одну-дві непересічних культурних події - достатньо бути підписаними на кілька ключових пабліків у фейсбуці, щоб дізнаватись про це найпершим. Їх цілком достатньо для забезпечення мінімального рівня оригінального контенту, а далі – викручуйся. Є скайп і інтернет, не обов'язково перебувати зі співбесідником в одних географічних координатах, щоб отримати інформацію (хоча я особисто не фанат такого у великих формах, все-таки персональна інтимність багато дає бесіді, але то вже інша історія). Потрібні журналісти, і тут головна проблема. Щоб написати якісну театральну рецензію на одну виставу, треба мати в персональному бекграунді знання про весь сучасний (бажано не тільки український, і тим паче не тільки український державний) театр – яке ЗМІ сьогодні може забезпечити такі умови для журналіста? В Запоріжжі - ніяке. Тобто, тільки особиста зацікавленість і особиста злість; і мені здається, останньої накопичилось вже достатньо", Анастасія Косодій, драматургиня.

Так, накопичилось достатньо, а ви як думаєте?

Ризик – це заскорузнути в своїх уявленнях про той образ, який ти сам собі витворив.

"Головна проблема неіснування культурного медіа в Запоріжжі – це той образ, який медіа-власники самі собі створили і який не має жодного зв’язку із реальним читачем", Інга Естеркіна.

"А насправді ж, Запоріжжя на спротив стереотипним уявленням, – це в жодному разі не місто "простих рабочіх", це місто живе і непередбачуване і саме тому робити – необхідно",Ольга Вакало, телеведуча.

А справді, всі вірять у теорію розбитих вікон і ніхто не вірить у запорізьке культурне медіа – у цьому вся оксиморонність Запоріжжя, міста з абсолютно непередбачуваною реакцією. Це не місто "простих рабочіх", мать їх за ногу, авторів цього вислову, це місто живих людей. Таких, як всі. І тому унікальних.

Чому у своєму місті про культуру свого міста я маю писати на чужі портали? Часто створені у таких самих "провінційних" містах, студентами, активістами, діячами культури, волонтерами (необхідне підкреслити), а тепер відомі на всю країну.

Чому ми говоримо про децентралізацію, про те, що культура народжується локально і боїмося заявити про себе на всю країну? Чому всі ми ре постимо статті про культуру, про особливості та перспективи регіональної журналістики та регіональної ж культури, про що нам говорить куратора регіональних фестивалів, що стала радницею міністра культури (це про Ірину Вікирчак), але не усвідомлюємо, що це – про нас?

Це комплекс меншовартості, комплекс "простих рабочіх".

"Дуже хотіла би медіа про культуру в Запоріжжі. Воно просто необхідне. Думаю, на старті воно мало би невелику аудиторію, переважно з кола митців та "сочуствующих". Але якщо і справді вдалося би створити СУЧАСНЕ медіа про культуру - воно швидко отримало такого ж сучасного глядача/читача. Виправдовувати таке медіа нічого не повинно. Є певний культурний процес і є його публічний аналіз. Все. Якщо це буде зроблено розумно, сучасно та цікаво - це і є найкраще виправдання. Аби мені сподобатися воно повинно бути позбавлене комплексів і компромісів до існуючої системи культури. Такого медіа наразі немає тому, що все, що пов'язано в культурою у нашому (та і не тільки) місті густо присипане нафталіном. І про мистецтво у нас пишуть всі, окрім тих тих, хто у ньому дійсно щось кумекає", Ольга Донік, акторка.

Так, коли я вирішила написати для цієї рубрики я була відверто обурена декількома фактами та спічами, я зібрала дуже багато думок і коментарів, а потім зрозуміла, що підняла дискусію, у якої нема предмету. Є журналістика і є культура. Є регіональна журналістика і журналістика культурна. І є культура в Запоріжжі. Тому питання лише: "хто?".

Питання: чи у нас з'явиться професійне сучасне медіа про культуру, створене професіоналами для широкого чи нішевого загалу, що цілком відповідає нормальному стану речей, розвитку нормальної журналістики та нормальної культури? Чи це стане ще однією успішною ініціативою громадського сектору, який знову зробить роботу за тих, хто боїться робити свою роботу?

А закінчити я хочу улюбленою цитатою зі свого першого інтерв’ю з Олею Донік: "У людей трехкилограммовый мозг – как они вообще могут чего-то не понимать?!".

Виктория Петрова

***

Напомним, что "Свободный микрофон" - это рубрика, в которой каждый может свободно высказаться о том, что его волнует, интересует, печалит и радует из происходящего в городе.

Правила "Свободного микрофона" такие:

- Запрещена политическая агитация и коммерческая реклама
- Запрещены призывы к насилию, дискриминации, свержению государственного строя и прочий сепаратизм
- Запрещена нецензурная лексика
- Текст должен касаться Запорожья и области
- Все остальное - разрешено

Мнение редакции 061 может не совпадать с мнением авторов. Мы предоставляем им полную свободу в выборе темы и средствах выражения своей мысли, никакой цензуры.

Читайте также:

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

#культура #Запорожье #СМИ

Татьяна Гонченко

0,0

Оцініть першим

Авторизуйтесь, щоб оцінити