Свободный микрофон: Игорь Артюшенко о рабочем графике народного депутата

Как обычно по средам, публикуем очередной выпуск рубрики "Свободный микрофон". На этот раз написать колонку для 061 предложил запорожский нардеп Игорь Артюшенко (у которого, кстати, сегодня День Рождения). Он устроил небольшой ликбез о том, как выглядит рабочий день депутата ВР, и почему "покрасить лавочку" не должно быть главной задачей нардепа. 

***

Народ має таку владу, на яку заслуговує. І однією з причин цього є рівень наявності чи відсутності політичної грамотності виборця. Одним з проявів політичної неосвіченості нашого суспільства є незнання та нерозуміння функцій і повноважень різних гілок влади. 

І дуже часто люди, йдучи на виборчі дільниці, хочуть обрати месію, який вирішить будь-які їх проблеми, у тому числі і побутові. 

А незнання і нерозуміння функцій тих чи інших органів влади призводить врешті-решт до розчарування – «адже я голосував за цього президента/народного депутата/місцевого депутата/голову сільради, а дах в моєму будинку як протікав, так і продовжує протікати, дороги нема, стипендії не виросли, а ковбаса вже не 2.20».

Більше того, подібним нерозумінням вдало користуються політичні спекулянти та популісти, які на виборах до органів місцевого самоврядування, наприклад, обіцяють знизити тарифи, запровадити контрактну армію чи зупинити декомунізацію і «залишити Леніна». Зважаючи на те, що до компетенції органів місцевого самоврядування подібні речі ніяк не входять, то такі політики або самі не знають своїх повноважень, або вважають своїх виборців за дурнів. Ви хочете, щоб Ваші інтереси відстоювали дурні, або ті, хто Вас такими вражає?

Впевнений, що ні, а тому давайте вчитися)))

Та ж сама проблема включає незнання обов’язків та повноважень народного депутата України. Тож спробую провести дуже короткий «лікнеп»; принаймні пройдемось по «верхам».

Багатьом громадянам робота народного депутата представляється дуже розмито, а іноді й не представляється взагалі. Головна функція парламентаря – законодавча робота. Адже Верховна рада – це законодавча гілка влади. Але, на жаль, звиклі до популістичних передвиборчих обіцянок люди радше чекають від народного депутата нових лавочок, «гречки», ремонту будинку чи матеріальної допомоги, правильних судових рішень чи звільнення прокурора-хабарника, але ж ніяк не системних законодавчих рішень.

Насправді ж Верховна Рада встановлює «правила гри», за якими буде жити країна в цілому, а гравцями вже виступають виконавчі органи влади та органи місцевого самоврядування.

Наприклад, завдяки реформі з децентралізації, бюджет рідного Запоріжжя тепер виріс більше ніж на 3,7 млрд гривень. Сама реформа – це завдання Верховної Ради, а от що саме зробить місцева влада з цими грошима – це повноваження міського голови і депутатів міської ради. Що і де побудує, відремонтує, відкриє чи спалить у трубі або взагалі вкраде – ці питання громада вже має ставити місцевій раді.

І аналогічно стосовно правоохоронних органів та судової гілки влади. 

Бо демократія  - це не ручне управління різними гілками влади з одного центру прийняття рішень (це ми вже проходили не так давно), а це верховенство права і законодавчі баланси між різними  гілками.

Тепер розкладемо робочий графік народного депутата по поличкам:

Більшість робочого часу я проводжу у Києві. Адже саме парламент та приміщення, де засідають комітети Верховної Ради, є тією кухнею, де готуються і приймаються Закони України.

По понеділках ми маємо засідання погоджувальної ради та засідання фракцій, де напрацьовуємо позиції по тим чи іншим законопроектам та вирішуємо усі робочі питання.

З вівторка по п’ятницю проходять пленарні засідання (пленарних тижнів 2 на місяць). 

Під час пленарних засідань відбуваються безпосередні голосування за ті чи інші законопроекти у стінах Верховної Ради. Це та вершина айсбергу роботи нардепа, яку бачать громадяни по телевізору, але це не більше 20% самої роботи.

За часом засідання відбуваються в два етапи – з 10.00 до 14.00 та з 16.00 до 18.00. Зрештою якщо розглядаються питання державної важливості, такі як прийняття бюджету, то робота може затягнутись на всю ніч. 

Законопроект стає чинним законом, якщо за нього голосує більшість народних депутатів. Законодавчо закріплена кількість депутатів в українському парламенті – 450 чоловік. Відповідно для прийняття законопроекту необхідно 226 голосів (50% + 1 голос).

Якщо депутати голосують за конституційні зміни, то відповідно необхідна конституційна більшість – «за» мають проголосувати 300 нардепів (дві третини голосів).

Один тиждень на місяць присвячений роботі у комітетах, фракціях та комісіях. На засіданні профільних комітетів (в моєму випадку це комітет з питань запобігання і протидії корупції) законопроекти вивчаються на предмет неточностей або можливих закладених порушень (в моєму випадку відслідковується наявність корупціогенної складової). 

Тому через наш комітет проходять всі подані законопроекти, бо корупційні ризики можуть бути закладені будь-де – від освіти та науки і до оборони чи екології. Інколи це до півсотні законопроектів на одне засідання комітету, які до цього треба перечитати самому та спитати думку у експертів в різних галузях (для цього і є помічники). Бо розбиратися у всіх сферах особисто може тільки або повний дурень, або патологічний брехун.

Ще є ТСК (тимчасові слідчі комісії) - створюються тимчасово і їх робота присвячена дослідженню того чи іншого кричущого питання (наприклад, комісія Верховної Ради України з питань проведення технічної експертизи будівельних робіт і перевірки ефективності використання бюджетних коштів при будівництві мостових переходів через річку Дніпро у місті Запоріжжі).

Саме увесь цей та інший робочий час використовується на підготовку та вивчення величезного масиву законопроектів. Адже голосуючи за законопроекти у час пленарних засідань, необхідно вже добре знати їх зміст.

Законопроект може містити поправку до діючого Закону, яка полягає в одному зміненому слові, а може містити сотні і сотні сторінок, які також треба вичитати, «переварити» та оцінити.

Зважаючи на те, що в день пленарного засідання ми можемо проголосувати за десятки законопроектів, на вивчення всіх матеріалів йде основна частка часу. Це достатньо значна, невидима для людей і кропітка праця, не кажучи вже про особисту законодавчу ініціативу. Тут потрібне попереднє дослідження питання, консультації з юристами, профільним міністерством та громадськістю. А потім ще треба знайти будь-якими засобами мінімум 225 однодумців)))

Ця робота зазвичай лишається поза увагою пересічного виборця, який уявляє, що нардеп лише тисне кнопку, але подібне уявлення занадто далеке від дійсності. 

Ну і звичайно ж серед робочого розкладу щомісяця є один тиждень для роботи з виборцями. Саме цей час надається для вивчення проблем мешканців округу, від якого обирався народний депутат. Саме в цей час проводяться прийоми громадян, зустрічі, консультації та участь у публічних заходах. 

Обираючись по округу, депутат зобов’язаний допомагати людям вирішувати і щоденні проблеми. І навіть коли мешканці, знову ж таки від незнання, звертаються з проблемами, вирішення яких лежить у компетенції роботи міської ради або райадміністрації, депутат має докладати максимальних зусиль, щоб їх питання були розглянуті належним чином. Для цього існує механізм депутатських звернень та депутатських запитів. 

Проте основна робота, яка покладена на народного депутата – це законотворчість. Ця робота контролюється як громадянами-виборцями (в тому числі і "всебачащим фейсбуком"), так і десятками неурядових організацій. І одне з найголовніших завдань Верховної Ради зараз - зробити так, аби такий же контроль громадяни здійснювали над суддями, місцевими радами, прокурорами тощо. 

Ігор Артюшенко