После небольшого перерыва 061 возобновляет рубрику "Кофе с депутатом". С запорожским нардепом Игорем Артюшенко мы собирались записать интервью уже давно. А тут подвернулся информповод - Игорь является одним из соавторов нашумевшего закона “Про державну мову”. Впрочем, это было только предлогом для беседы, за два года работы Артюшенко в Верховой Раде у нас накопилось достаточно вопросов, которые ему стоит задать. Мы встретились в лобби-баре “Интуриста” и проговорили полтора часа.
ДОСЬЕ: Игорю Артюшенко 32 года. Он был одним из лидеров запорожского Майдана, после чего прошел в Верховную Раду как мажоритарщик от “Блока Петра Порошенко”. Возглавляет областную ячейку БПП в Запорожье. Имеет музыкальное, медицинское и экономическое образование. Женат, воспитывает дочь.
- Пане Ігорю, розкажіть, що там кажуть “наверху” - чи будуть найближчим часом вибори?
- Не будуть, і я вважаю, що вони зараз недоречні. Звичайно, коли це каже діючий депутат, то це звучить так, ніби вони мені в першу чергу не вигідні. І в цьому, звичайно, є доля правди. Але з юридичної точки зору, позачергові вибори можуть відбутись у двох випадках: або якщо в Верховній Раді немає більшості протягом 30 днів, або з якихось причин немає уряду. Ні першого, ні другого не спостерігається, тому правових підстав для того, щоб говорити про дострокові вибори, немає.
- А як щодо революційного сценарію?
- Деякі політичні сили постійно намагаються розбурхати людей на такі дії, наприклад - в листопаді минулого року, але у них нічого не вийшло. Це дає підстави мені казати, що народ не налаштований виходити на черговий Майдан. Як воно буде розвиватись - подивимось.
Поясню свою позицію, чому перевибори зараз недоречні. Вибори мають сенс, якщо в результаті ми отримаємо нову якість політики та. власне, політиків. Якщо виходити з електоральних рейтингів, можливо після виборів в парламенті з’являться дві нові партії, які візьмуть 5-7% голосів, все інше ж залишиться, як є. Тому загальна конфігурація сил в Верховній Раді лишиться незмінною, з корекцією в декілька місць. Про яку нову якість тоді можна говорити? Натомість, політична дестабілізація в країні вигідна нашому ворогу, а також внутрішнім силам, які розуміють, що вони можуть завдяки виборам отримати на кілька мандатів більше.
- Що це за сили?
Сьогодні це “Оппозиційний блок” та “Батьківщина”.
Але весною виборів точно не буде. Осінню? Доживем до осені - буде видно. Взагалі я вважаю, що недоречно проводити вибори до завершення нашої каденції. Бо більшість розпочатих реформ ще не встигли дати результатів - на все потрібен час. Якщо ж раптом кардинально зміняться розклади сил в парламенті, то це буде відкочування назад, а значить вийде, що ми ці два роки просто займались незрозуміло чим і даремно працювали.
- Тобто ви все ж допускаєте, що розклад сил може змінитись?
- Як показує соціологія, у двох названих мною політичних сил на сьогодні точно кращі електоральні показники, ніж були.
- Звучить так, ніби ви визнаєте, що ваша політсила розчарувала людей і тому отримає менше голосів, ніж раніше…
- Я б не ставив так питання, бо треба дивитись на подальші результати, а не на сьогоднішній стан речей. Ну не буває так, щоб закон запрацював на наступний же день, і всім краще стало жити. Наприклад, в кінці 2015 року ми проголосували за створення НАБУ (Національне антикорупційне бюро України, - прим. 061). Поки пройшли конкурси, тільки в червні 2016 року в ньому з’явились перші слідчі. Тільки з осені вони почали щось розслідувати та когось затримувати. Далі будуть суди. Тобто, це тривалий процес, і я розумію, що ми побачимо реальні результати тільки років через три. Тоді стане зрозуміло, чи правильний це був вектор розвитку в плані боротьби з корупцією, чи ні. Так само з усіма іншими реформами - на все потрібен час. Наприклад, ми бачимо ріст ВВП на 1,7% у 2016 році - вперше за останні 4 роки! Але народ це позитивно відчує на собі тільки через декілька років.
Це як знаєте, 50 років не робити ремонт, а потім обідрати старезні брудні шпалери. Сусіди зайдуть в гості і скажуть: “Що ж ви так погано живете - навіть шпалери обідрані”. Так вибачте, ми ж ремонт розпочали. Тепер забюджетували, які шпалери купимо, де купимо і визначили, хто клеїти їх буде. Настрої людей я прекрасно розумію, але не може бути інакше, зміни відбуваються поступово. Народ хоче, щоб нова влада прийшла, і відразу зробила пенсії по 500 доларів. Не буває так. Тому є розчарування. Але тому і вибори зараз недоречні - бо ми тільки почали робити “ремонт”. І якість роботи перевіяють, коли вона вже виконана.
Хоча соцдослідження показують, що осінню 2015 року рейтинг БПП був нижче, ніж осінню 2016. Якщо позаминулого року наш рейтинг був в середньому 10-12%, то зараз - 15%. Тобто, динаміка стає позитивною. Так, це не 50-60%, як були у Партії Регіонів, але і їх методами ми принципово не працюємо - ми не заганяємо в партію всіх вчителів, лікарів, як це тоді робилось. Я вірю, що ми рухаємось в правильному напрямку, і з часом народ це оцінить.
- Розкажіть, як ви потрапили в “Блок Петра Порошенка”? Хто вам запропонував балотуватись саме від цієї сили?
- Наскільки я пам’ятаю, на Вашому сайті вже була одна з версій цієї історії (сміється). (мова йде про розповідь Ірини Лєх, коли вона заявила, що замість Артюшенко у списку БПП могла бути вона, - прим. 061).
- То версія Ірини Лєх, а мені цікаво було б почути вашу версію.
- Якщо вже спитали… Десь на початку червня 2014 року було вже зрозуміло, що будуть дострокові парламентські вибори. Організатори Запорізького Майдану були тоді однією командою - Ірина Лєх, Олена Єрьомєнко, Таїсія Мельниченко, Дмитро Харьков, Катерина Коротченко, Роман П’ятигорець, Влад Мороко і я. Тоді треба було вирішувати: чи ми йдемо на вибори, чи ні. А якщо йдемо, то єдиним фронтом, чи окремо. Ми розглядали декілька варіантів, з ким можна йти: БПП, Ляшко і Гриценко. Десь на початку липня Ірина Лєх поїхала в Київ на зустріч з керівництвом РПЛ та домовилась, що очолить обласну організацію Радикальної партії. Мені вона запропонувала очолити міську організацію. Я сказав, що подумаю, бо тоді я ще фактично не знав, хто такий Ляшко.
Потім в якийсь день мені подзвонив Едуард Гугнін і запропонував зустрітись. Тоді він мені і запропонував іти по мажоритарці від БПП в центральній частині міста (Вознесенівський і Хортицький райони міста). Але я знав, що по цьому округу хоче йти на вибори Ірина Лєх, бо вже пробувала по ньому сили у 2012 році.. Тож на одній з чергових наших зустрічей я їй все це розказав, вона сприйняла це вкрай негативно, ми довго дискутували і прийняли рішення, що я йду по будь-якому іншому округу, а вона буде висуватись в центрі. Я знову зустрівся з Гугніним і домовився, що піду тільки по іншому округу. Таким чином розійшлись з Лєх з миром і побажали один одному перемоги.
Так я потрапив в БПП. Це було важке рішення, бо у 2009 році я вийшов зі “Свободи” і, відверто, не хотів зв’язуватись з будь-якими партіями. Але в якийсь момент зрозумів, що якщо хочеш щось справді змінити, то замало просто як громадський активіст кудись ходити, переконувати, кричати, вимагати. Треба входити в систему і змінювати її зсередини.
- Вас все влаштовує в тій політсилі, в які ви врешті опинились?
- Звісно, ні. Є моменти, які не подобались, і які не подобаються. Я зараз в жодному разі не про Президента, а про кадри на місцях, та деякі інші моменти. Але коли я чітко усвідомив, що “хочеш щось змінити - сам бери, закочуй рукава і змінюй”, то вступив в БПП “Солідарність”, очолив міську організацію і отримав право ставити підпис під тим, наприклад, хто піде на вибори від партії, а хто ні. Таким чином відсікаючи і вичищаючи кадри.
Хоча це морально важче, ніж бути активістом, бо коли ти стаєш партійним, всі починають говорити про “банку з солоними огірками”, що мовляв, як тільки ти туди потрапляєш, то теж стаєш “солоним”. Це теж якоюсь мірою правда, коли ти входиш в систему, з усіх сторін з’являються “розтяжки”: про цих неможна погано, а про цих нелогічно казати добре. Але ти принаймні можеш конкретно щось змінити, а не просто спостерігати зі сторони.
- Ви витрачали на передвиборчу кампанію свої гроші, чи за все платив центр?
- Були свої збереження, а було те, що називається “ходив і просив”. Просив у всіх, починаючи від моїх батьків і брата, і закінчуючи друзями. Для розуміння, я витратив на кампанію десь 70 тисяч гривень. Коли я називаю цю цифру політикам, то на мене дивляться, як на божевільного, бо так мажоритарні кампанії не виграються. Зазвичай мажоритарка в середньому - це витрати від мільйона до трьох, і не в гривнях. У мене були два види агітаційних матеріалів: газета з моєю автобіографією і партійна газета.
- Партійний центр же теж допомагав грошима?
- Центр витрачав на членів ДВК, ТВК (виборчих комісій, - прим. 061) і так далі. До речі, з цих же моїх 70 тисяч десь 12 - це реєстраційний внесок за участь в виборах. Т.к. я вибори виграв, мені їх повернули, і це було дуже доречно. Бо коли я прийшов у Верховну Раду на зарплату в 4,5 тисячі гривень - не дуже розумів, як можна жити в Києві на ці гроші. Так що ці повернуті 12 тисяч допомогли.
- Але, згідно вашої електронної декларації, у вас в загашнику є 11,5 тисяч доларів готівки. І при цьому, ви кажете, що на передвиборчу кампанію збирали “по сусєкам”.
- Саме так, були люди, які казали “ми в тебе віримо”. Я їм казав “якщо вірите, дайте дві тищі гривень на виборчу кампанію”.
Чи Ви вважаєте доречним, щоб я витратив усю “заначку”, програв і взагалі невідомо що робив тоді? Так, були певні накопичення, які я не чіпав.
- У багатьох виникає питання, звідки такі гроші в заначці.
- Та ладно, ці питання виникали тоді, коли я перший заповнив електронну декларацію серед запорізьких колег. Потім, коли всі інші оприлюднили свої, я виявився найбіднішим депутатом.
Основну частину від цих 11,5 тисяч доларів склали гроші від продажу нашої сімейної квартири-хрущовки в 2012 році. Згідно свого приватизаційного сертифікату, я володів четвертою її частиною. Квартиру продали за 24 тисячі доларів, і 6 тисяч “перепало” мені. Інше потроху назбиралось, коли відкладав - досить добре заробляв з 2010 до січня 2014 року. А відкладав тому, що треба якось вирішувати квартирне питання…
- Так вам же батько квартиру недавно подарував.
- Подарував ту квартиру, в якій я власне і жив останні 6 років. Це більш правильно назвати переоформленням майна, а не подарунком. Квартиру батько придбав у 2005 році, однокімнатна, 32 квадратних метри, а в моїй молодій сім’ї нас вже троє і, сподіваюсь, скоро буде четверо. Тому такі ж житлові проблеми, як і у більшості українських сімей, потрібно якось накопичувати і “розширюватись” (посміхається)
- Наскільки я розумію, ви зараз живете в готелі в Києві.
- Так. Два тижні тут - два тижні там.
- А дружина, в Запоріжжі. Вона не хоче в Київ?
- Тут мої батьки і її батьки, тому вона поки що не бачить сенсу переїжджати. Тим більше, що в Києві треба знімати житло, а тут хоч маленьке, але своє. Це питання сімейної дискусії, бо я вважаю, що їй треба переїжджати, а вона хоче почекати, поки підросте дитина.
- Повернемось до фінансових питань. Хто наразі фінансує місцевий осередок БПП? Бо штаб є, реклама є, значить і фінансування якесь є. Це все Порошенко?
- Ні, то всі так думають, що Порошенко всім “бппшникам” цукерки в штабах роздає. Якби він всім все роздавав, ніколи не став би успішним підприємцем. Як фінансувались наші штаби до вересня, мені важко сказати, бо це було не моє питання. А десь с жовтня ми отримуємо державне фінансування. Це не так зручно, як хотілося б, бо багато моментів наразі не врегульовані - якщо ми по партійних справах їздимо по області, то не зрозуміло, як оплачувати цей бензин. Це ж державні кошти, тому має бути якийсь тендер - офіційна закупівля. Але якщо говорити про офіс та зарплати, тепер це все біла зарплата та державне фінансування.
- А реклама?
- Тут я не можу розголошувати, але є певні меценати, які вірять і підтримують наші ідеї. Якби вони хотіли бути публічними, вони б про це самі сказали. Є певний пул підприємців, але це точно не Пономарьов, не Богуслаєв, не Кальцев, не Шурма чи ще якась одіозна персона, про що перманентно я чую зі ЗМІ останніми роками. Окрім того, є наші депутати міської та обласної ради, вони представники середнього бізнесу та топ-менеджери. Тобто є певна “складчина”, з якої фінансується діяльність. Скажу відверто, грошей дуже мало. Особливо якщо порівнювати з тим, як завжди існували президентські партії. А якщо порівняти з Оппоблоком, то ми взагалі “ніщєброди”. (усміхається)
- Бо всі кажуть, що принаймні обласну ячейку фінансує Пономарьов (нардеп від “Волі народу”, - прим.061).
- Який йому сенс фінансувати БПП?
- Наприклад, в Бердянську, наскільки я розумію, всі депутати від БПП - його люди.
- Якщо б навіть було так, виходить, що заради свого Бердянська він буде фінансувати Гуляй-Поле, Оріхів, Запоріжжя і Константинова з Бєлим і Согоріна (депутатів міськради, - прим. 061)? (сміється). Якщо ми кажемо про область, то в районах є люди, які бачать себе в політиці. Це бізнесмени, які мають заробітки, і фінансують місцеві осередки. Здоровий лоббізм - це нормально. Це є в усьому світі.
- Але з Пономарьовим у вас хороші стосунки.
- У мене нормальні робочі стосунки з Пономарьовим, з Валєнтіровим, з Фроловим, з Кривохатьком та Сабашуком, я ні з ким із них наразі не сварився.
- А як щодо того, що Пономарьов голосував за диктаторські закони?
- А ви перевірте, голосував чи ні. За моєю інформацією, не голосував. Є навіть відео у вільному доступі з сесійного залу, де група депутатів заявляє, що відмовляється голосувати за диктаторські закони. В тому числі, в цій депутатській групі був Пономарьов. Але це ніхто тоді не заніс до протоколу, тому на паперах виглядає так, наче голосували. В це ніхто не вірить, тому я про це зазвичай ніде не кажу. І я цього сам не знав, дізнався, коли потрапив в Парламент. Я не виправдовую Пономарьова, але за ці закони він не голосував. У нас з ним нормальні, дружні стосунки. Наприклад, ми з ним, і не тільки з ним, спільно намагаємось “вибити” 300 мільйонів гривень на нові дороги в Запорізькій області. Так, для нього це вигідно, бо буде краща дорога на Бердянськ. А я просто вважаю, що таким чином будуть розвиватись запорізькі курорти і від цього виграє і наша область, і вся країна.
- Ми вище почали говорити про рекламу. Дехто каже, що ваше недавнє інтерв’ю в журналі VIPclub коштувало вам десятки тисяч гривень… Це правда?
- Не знаю, чесно. Задайте це питання нашому агіт-відділу. Нехай вони викручуються і відповідають. Я прийшов, мене пофотографували, дав інтерв’ю і все (сміється)
- Щодо вашої роботи в Києві. Цікаво, ви з Президентом бачитесь?
- Один на один жодного разу не зустрічався. Я вважаю, що у Президента є більш важливі справи, ніж проводити особисті зустрічі з нами, депутатами. Десь на відстані 5 метрів бачимось пару разів на місяць - це засідання фракції, на які може прийти Президент, або якісь робочі зустрічі по законопроектах. Там є можливість задати питання, або відповісти. А так щоб особисто - ніколи. Якось збирався зустрітись з Президентом з приводу колишнього прокурора Запорізької області, а потім його все-таки зняли з посади, і я переконався, що стане краще в цій сфері - потреба в зустрічі таким чином відпала.
- З новим прокурором, я так дивлюсь, що ви знайшли спільну мову. Принаймні, він вже відкрив два провадження за вашими зверненнями.
- Наразі так. Коли його призначили, я приїхав, озвучив йому два головних питання: по силовому розгону Майдану в Запоріжжі та справам Анісімова-Сіна. Я сказав, що якщо буду бачити по них рух, то буду його підтримувати. На даний момент я бачу, що справа пішла - викликають по цих кримінальних провадженнях на допити, щось зрушилось. А щодо проваджень, відкритих за моїми зверненнями - це просто вимога Кримінального Кодексу. Згідно закону, правоохоронний орган зобов’язаний відкривати кримінальне провадження протягом 24 годин після надходження відповідної заяви. Шацький просто не виконував цю вимогу. Але треба розуміти, що якщо відкрили кримінальне провадження - не значить, що хтось винен. Це значить тільки те, що слідчими розпочате перевірка викладених фактів та розслідування..
- А ще ви є співавтором резонансного закону про “мови”. В принципі, законопроект хороший, але…
- Ви впевнені, що хороший? (сміється)
- А що, ні?
- (сміється). Я б не сказав, що він хороший чи поганий, але він “веселий” та необхідний. Логіка була наступна. Я, як бандерівець, коли йшов в Парламент, розумів, що у справі національної пам’яті та відновленні історичної справедливості необхідно зробити три базові речі: 1) демонтувати радянщину на площах і в головах- іншими словами - “поваляти” вождів; 2) визнати героями тих, хто боровся за Незалежність; 3) прийняти сучасний мовний закон. Тому, що це все - фундамент, на якому будується держава. Перші дві задачі виконані, третя не виконана. За 26 років Незалежності досі не прийняли жодного закону про мову (скандальний закон Ківалова-Колісніченка до уваги не беремо). Всім зрозуміло, що так неможна, але ми довго про це говорили, але ніяк не починали діяти. Прийшли до того, що треба подати хоч якийсь законопроект, щоб справа зрушила з місця, а потім вже вносити до нього правки. Наскільки я знаю, подано вже три законопроекта про мову. Можливо, будуть ще. З них усіх вже буде ліпитись щось одне.
Тому говорити докладно про норми, які прописані в будь-якому з цих законопроектів, я поки не готовий - це не має сенсу. Бо це лише сировина для того, щоб написати нормальний сучасний закон. А потім ще треба десь назбирати під нього 226 голосів. Я сумніваюсь, що якщо в проекті лишаться “мовні інспектори”, або кримінальна відповідальність, то за нього проголосує більшість депутатів. Будемо шукати компроміси.
- Просто не можу не задати це питання. Я багато писала про Фонд оборони області - про те, що у нього один з засновників сепаратист, і що звіти у нього сумнівні. А потім ви взяли, і перерахували йому купу грошей. Чому саме цьому Фонду, і звідки гроші?
- Гроші - це благодійного фонду “Лебедія”, який зареєстрований ще влітку 2014 року. Директор у ньому - Любов Мороко. Там за декілька місяців акумулювались ці кошти - пожертви підприємців. І потім ми сіли, поговорили, і вирішили їх віддати Фонду оборони області. Тим більше, що тоді якраз на фронті було загострення.
- “Лебедія” і сама закуповувала речі для військових. Дивно, що ці гроші просто валялись на рахунку непотрібні…
- Ні, вони звичайно були потрібні, вони збирались і було вирішено саме так їх витратити. Щодо скандальності чи не скандальності Фонду оборони, поки я не отримаю конкретних фактів, наприклад, завищення ціни, я буду йому вірити. Ми не кажемо про 2014 та 2015 рік, бо я не знаю, який тоді був механізм прийняття рішень - не цікавився. Тепер знаю: в кабінеті у очільника області регулярно збираються керівники силових відомств і кажуть, що кому треба. Так і розподіляються гроші цього фонду. Тим більше, що облпрокурор Шацький свого часу дуже прискіпливо перевіряв Фонд оборони, але нічого не знайшов, хоча у нього було тоді простистояння з с головою ОДА Брилем.
- Ну і останнє питання. Що у вас все-таки трапилось з Богданом Василенко (редактором "Субботи плюс", - прим. 061)?
- Ні щоб про Буряка у мене спитати (сміється). Ми познайомились з Богданом десь в 2012 році через його батька. Ми періодично спілкувались, під час Майдана взаємодіяли, а після революції кардинально розійшлись, коли він пішов помічником до Сіна. Він правда пояснив тоді свою позицію, і я не сприйняв такий його крок, але побажав успіху, бо ніхто тоді не знав, як правильно діяти, ніхто з нас ще не робив революцій, тим більше успішних.
Потім був початок дострокових Парламентських виборів, я вирішив балотуватись від БПП і треба було максимально акумулювати голоси демократичних сил. Він теж думав йти на вибори, але це б означало розпорошення голосів. Тоді ми з Василенком домовились, що він на вибори не піде, але на майбутніх місцевих виборах я зроблю все можливе, щоб він потрапив в списки БПП. Я тоді навіть підписав папір про те, що докладу максимум зусиль, щоб це питання вирішити. Він забрав цю розписку і ми розійшлись.
Потім в 2015 році було декілька голосних скандалів за участі Василенка, наприклад з тим покусаним даїшником, і я почав нервувати. Коли постало питання місцевих виборів, установка була така: щоб стати кандидатом від БПП, треба отримати три підписи - мажоритарника на окрузі, голови міської організації та обласної організації. Богдан планував іти по Олександрівському району. В попередніх списках Василенко справді з’явився, і в наступних теж, і до останнього він у списках кандидатів фігурував. Але в партії були сумніви з приводу його скандального іміджу. А потім ще, будучи в попередніх списках БПП та вже навіть оголосивши публічно, що йде від нашої партії, він написав якусь статтю з наїздом на Президента і партію. Це було останньою краплею, і на з’їзді партії за нього не проголосували делегати. Я вважаю, що свої зобов’язання я виконав. Але саме скандальна відомість зіграла з Василенком злий жарт. Може й правильно, що він не пішов. Чи було б це плюсом для БПП, якби він пішов від нас і виграв, ставши депутатом міської ради, я не знаю.
Спілкувалась Тетяна Гонченко, фото Слави Чиженка