Чистякове (до 2016 року Торез) Донецької області у 2014 році окупувала армія Російської Федерації. Сьогодні населення міста переважно складають російські військові, а з понад 55 тисяч осіб, що проживали в Чистяковому до вторгнення, більшість залишили місто. Розповідаємо, як проходять будні російських солдатів у тимчасово захопленому Чистяковому.
Місто сповнено атмосферою війни: військових значно більше за цивільних, всюди покинуті будівлі, повно військової техніки. Між Чистяковим і лінією фронту близько 70 кілометрів, тож місто часто потрапляє під обстріли, пише KibOrg News.
Військова російська техніка у Чистяковому
Кореспондентка редакції «Сибір.Реалії» здолала шлях до ОРДЛО і дослідила, як живеться росіянам на окупованих українських територіях.
До Чистякова з Ростова-на-Дону возять автобуси приватних перевізників. Пасажирів, що бажають потрапити до Донецької області, багато: містяни, які вертаються додому, і дружини росіян, що відбувають службу. А ось водіїв, які хочуть їхати на територію, де відбуваються воєнні дії, — мало.
Пасажирки
Одна з пасажирок автобуса, Тетяна з забайкальського селища Агінське, їхала до чоловіка: літаком і двома автобусами. Чи отримає чоловік відпустку, каже, невідомо, але через приїзд дружини командування дало йому три дні відпочинку. Коли Тетяна вперше дізналася про мобілізацію, зателефонувала своєму на той час колишньому. Незабаром одружилися і чоловік одразу поїхав на фронт: пояснив, що «не гірший за інших».
Пасажирка Яна познайомилася зі своїм хлопцем незадовго до того, як він отримав повістку. Вже після цього дізналася, що вагітна, але через нерви втратила дитину. Хлопець Яни, отець-одинак, виховував доньку, проте залишив її на батьків-пенсіонерів, а сам пішов і не подумав, куди йде.
Автобус Ростов-Торез
Інша жінка, що їхала в автобусі, була спантеличена: вагалася, чи не варто розірвати шлюб з чоловіком-контрактником. Розповіла, що він поводиться аб’юзивно, агресивно й неадекватно. Крім того, п’є і постійно курить наркотичні речовини через те, що на війні йому страшно.
Мешканці Чистякова
Місцева жителька Наталя пояснила, що в місті «бахає» увесь час, зрозуміло, що може «прилетіти» будь-коли. До Чистякова постійно їздять військові: заходять до готелів, кафе, на ринок.
Про проблеми, з якими стикаються українці в тимчасово окупованому Чистякові, команда KibOrg News розповіла в матеріалі «“Влада нічого зробити не може”: окупаційна політика в Донецькій області».
Російські військові
У Чистяковому кореспондентка зустріла групу військових, які розмовляли біля магазину. До них підійшла жінка і простягнула їм пряники зі словами: «Це все, що я можу зробити для захисників». Пізніше росіяни викинули ласощі до смітника, мовляв, хтозна чи не отруєні.
Один із мобілізованих, який стояв на вулиці в цивільному одязі, пояснив, що таким чином приховується від воєнної поліції: каже, відпустки їм не дозволені, але командування на декілька днів відпочинок дає.
Військові порадили кореспондентці відвідати кафе «Погребок» у Сніжному, місце зборів росіян, яких мобілізували з Забайкальського краю.
Таксист. Дорогою до Сніжного
Доїхати з Чистякова до Сніжного можна за 15 хвилин на машині. Водій Микола, що віз кореспондентку до місця призначення, поділився своєю історією. До війни чоловік володів магазином з автозапчастинами, а тепер таксує. Каже, через росіян піднялися ціни. Всі виживають, як виходить, тож власники магазинів намагаються заробляти з мобілізованих і контрактників, однак це впливає і на звичайних містян.
Окупанти в «Погребку»
У кафе вже сиділи мобілізовані. Військовий Сергій пояснив, що кафе «перевірене»: власник — лояльний до росіян азербайджанець, тож до незнайомих закладів вони переважно не ходять. Інший військовий додав: «Неприємно, коли кажуть, що на нас тут не чекали, не люблять тут нас… Ну, хоч гроші зароблю».
Мобілізований Ігор розповів, як до військової частини під російським містом Читою приїжджав губернатор Забайкальського краю Олександр Осіпов, з промовою про те, що додому живим із військових ніхто не повернеться. Ігор додав: з таким саме виступом їх відвідував священник.
Росіянин Олександр розказав, як двічі був на передовій: вдруге його контузило. Каже, обіцяли відвезти рити окопи, а привезли на передову, де навколо українська армія і заміновані поля. Військовим, що їхали з Олександром, дивом пощастило, а тим, хто їхав після — ні: всі загинули.
Один з прапорщиків, який з перших був на передовій, після повернення передав іншим хлопцям, що нормального озброєння немає, багато «200-х» і «300-х». Прапорщик бунтував, аби додому повернутися, але наступного дня його знову «закинули» на передову. Олександр пояснив, що в таборі серед військових спротиву немає: всі п’ють, не думають. Натомість на місці бойових дій починається усвідомлення, солдати скоюють спроби втеч.
Озброєння окупанти купують самостійно: йде майже вся зарплата. Деякі речі знімають із загиблих: розвантажувальні жилети, рукавички.
У кафе почалися суперечки між п’яними мобілізованим, тому Олександр порадив кореспондентці піти, доки не почалася стрілянина.
Біженка Ірина
У 2014 році, коли в Чистяковому збили літак рейсу МН 17 «Малайзійських авіаліній», мешканка міста Ірина зрозуміла, що потрібно бігти. Жінка переїхала до Росії, аби врятувати дітей і знайти роботу, з якою ситуація в Чистяковому погіршилася. Родину біженців привезли до Забайкалля. Ірина мала намір працювати на залізниці, як раніше, але їй пояснила, що без зв’язків навіть росіянам туди не влаштуватися. Тож жінка залишилася без роботи, а чоловік деінде працював вантажником. Місцеві до біженців ставилися погано, таксисти до санаторію з українцями не приїжджали принципово. Ірина розповіла, що до Чити, занедбаністю якої вони були шоковані, їх направили примусово з Ростову, обирати було не можна. Нещодавно Ірина з сім’єю переїхала до центральної частини Росії, сподівається на покращення ситуації, про повернення до Чистякова навіть не думає.