Владимир Москаленко: «Кажется, Буряк кайфует от того, что он мэр»

061 продолжает ходить на кофе с депутатами запорожского горсовета и задавать им множество каверзных и не очень вопросов

На этот раз кофе с депутатом корреспонденту 061 пришлось пить в практически родной среде – в журналистском кабинете. Ведь нашим очередным собеседником стал коллега – журналист-политобозреватель газеты «Миг» Владимир Москаленко. Он же – депутат Запорожского горсовета от партии «Батькивщина». Владимир украиноязычный, поэтому публикуем беседу на языке оригинала.

«Певною мірою я користуюсь своїм службовим становищем»

- Володя, як це – бути одночасно журналістом та депутатом? Допомагає депутатство в роботі чи може навпаки? Особливо зважаючи на те, що ти політичний оглядач…

- Я стараюсь, щоб це не заважало, як би дивно це не звучало. Намагаюсь не змішувати свою журналістську діяльність з депутатською. Хоча стало простіше добувати різноманітні пояснення, уточнення та тлумачення тих чи інших подій від чиновників. Тепер відповідати мені вони забов’язані законом. Просто журналісту в цьому плані буває складніше, тому що чиновники знають закони краще журналістів і коли вони не мають особливого бажання давати відповідь, то ЇЇ намагаються максимально затримати. В цьому плані, так, кажучи жартома, я користаюсь своїм службовим становищем – як журналістським, так і депутатським. Але це для суспільної користі. Наскільки я це роблю правильно, чи неправильно, судити можуть читачі – на газетній сторінці ж нічого не заховаєш, якщо вже щось написав, то написав. Єдиний недолік – часу стало ще менше.

- До речі, інколи нашим колегам, котрі стали займатися політикою, перепадає «на горіхи». Існує думка, що журналіст повинен залишатися тільки у «четвертій владі» та ні ногою в інші. Мабуть, у тебе точно є контраргумент для прихильників цієї тези?

- Журналісти мають точно таке ж саме право бути депутатами, як і представники всіх інших професій. Нас же не дивує, що в ради йдуть лікарі чи вчителі, наприклад. Чому ж тоді до журналістів така прискіплива увага?

- Але ж ти у міськраді представляєш певну політсилу…

- Це не впливає ніяким чином, i було відразу обговорено. Коли мені запропонували місце в виборчому списку, я сказав, що газета «Міг», де я працюю, не буде жодним чином віддавати преференції всеукраїнському об’єднанню «Батьківщина». Інформація про її діяльність – на рівні з усіма іншими. Все це дуже легко перевірити, взявши до рук та погортавши газету.

- Тобто, ти ніяк не залежиш від загальної позиції твоєї фракції?

- Як журналіст – абсолютно. Як депутат – безумовно, ми радимось, сперечаємось, приходимо до якогось спільного висновку, відпрацьовуємо консолідовану позицію. Але якогось диктату, ще чогось такого, боронь Боже, немає апріорі.

- До речі, чому на вибори ти пішов саме з «Батьківщиною»?

- По-перше, це фракція, котра сама мені запропонувала. Я ж не ходив після демобілізації по партійних осередках та нікому не розказував, що ось я такий гарний, візьміть мене до себе. По-друге, це люди, котрих я давно знаю. Знаю їх діяльність, зокрема, не побоюсь цього слова, патріархів фракції – Володимира Степановича Максимова та  Ірини Борисівни Костенко. Я цим людям довіряю, тому що як журналіст спостерігав за їх діяльністю. І навіть у найскладніші для їхньої партії та для всього нашого міста часи вони змогли втриматись від різноманітних спокус. Я бачив їх «збоку» і достатньо тривалий час. Зізнаюсь, мені приємно з ними працювати, тому що я знаю цих людей та їх позицію.

- Цікаво, враховуючи той же  багатий досвід спостереження,  з ким би ти точно не пішов би на вибори?

- Очевидно, я би відмовився від пропозиції Опозиційного блоку. Ну це взагалі якийсь  фантастичний варіант!

«Опоблок в Запорізькій  міськраді – це скоріше не уламок Партії регіонів, а партія одного заводу»

- Знову трохи поексплуатуємо твій багаторічний досвід спостерігача за місцевою владою. Можеш порівняти теперішню міську раду та ради попередніх скликань?

- По-перше, змінилася ситуація в країні. Якщо раніше ми всі були свідками тотального панування у владі Партії Регіонів, то сьогодні розклад сил в радах  змінився. Звісно, на уламках ПР були створені нові політичні структури, але вони нікого не обдурили. Всі прекрасно розуміють, хто ці люди. У тому ж „Опоблоці” не так вже й багато представників колишньої Партії Регіонів. Всі ж прекрасно розуміють, що в нашій міськраді це скоріш партія одного заводу. Як і ще одна – партія другого заводу. А взагалі склад міськради значно оновився. Прийшли люди, які абсолютно не розділяють ідеологію і тієї Партії регіонів і цих її уламків. Які не були у владних структурах і щиро прагнуть демократизувати наше суспільство, зробити  його більш зрозумілим та комфортним для людей. Оновлення – суттєве, і це добре!

- До речі, є приклади і того, як декотрі питання, навіть гострі, депутати міськради вирішують одностайно…

- Так, зокрема, маємо приклад з достатньо символічним жестом нашої міської ради – з визнанням Російської Федерації країною-агресором. Спочатку це голосування було провалене, потім було підтримане одностайно.

- А чому так сталось, чому в цьому питанні, як і у  випадку з декомунізаційними рішеннями, низка фракцій таки відважилися підтримати можливо непопулярні серед свого електорату кроки?

-  Людина, яка віддає собі звіт і реально дивиться на ситуацію в країні та довкола неї, прекрасно розуміє, що це правда – Російська Федерація є країною-агресором. Просто, мабуть, спочатку хтось злякався радикального прояву цього свого ставлення. Чому проголосували потім? Не думаю, що хтось раптово змінив свою ідеологію. Можливо, злякалися суспільного тиску.

А що до перейменувань, то тут ситуація була безвихідна. Не виконати закон – це наразити раду на розпуск. Для чого ж приходити  було тоді в цю раду, щоб давати привід для її розпуску вже через декілька місяців? І, очевидно, знову ж сили, яким тоталітаризм близький по духу, побоювались застосування до них методів прямої демократії, назвем це так. Коли б їх просто зустрічали на вулицях і задавали дуже неприємні питання.

Ситуація ж у нас в місті достатньо унікальна. Як би там Запоріжжя не називали «ватним», але тут вже сформувалось ядро людей, які непримиримо ставляться до комуністичної ідеології і у них чітка позиція, стосовно Росії, як країни-агресора. Вони достатньо активні, щоб переконливо довести, тим хто сумнівається, як треба робити.

- З ідеологічними опонентами розібралися. А щодо демократичних сил, інколи здається, що в міськраді їм поки не вдається працювати єдиним фронтом? Це так чи тільки здається?

- Відбувається процес «притирки». Концептуально між ними відмінностей немає. Справа в тому, що демократи більше знаходяться під мікроскопом громадськості. І вони зазнають нищівної поразки на наступних виборах, якщо дозволять собі якісь дії, котрі викликають подив громадськості. По-друге, «Батьківщина», «Укроп» та БПП – це одне електоральне поле. Тому є і елемент боротьби за свою присутність на цьому полі. Так, це є і ніхто цього не приховує. Найголовніше для нас - не доводити цю боротьбу до якихось нікчемних скандалів та розмов за схемою «Ти дурень – сам дурень».

- Але ж іноді, доходить й до такого…

- Всі ці шпильки - в сесійній залі, в соцмережах, в інтерв’ю та публікаціях – питання особистих, на мій погляд, стосунків. І питання в тому числі й особистої культури спілкування. Так, є речі які для мене неприпустимі. Мене дуже дивує, що колеги-депутати на сторінках соцмереж дозволяють собі різноманітні непарламентські, назвем це так, вислови на адресу один одного. Я стараюсь пояснити їм, що це неправильно. Не хочу прізвища називати, щоб ще раз не починати цей виток. Начебто, все вже «устаканюється» і люди заспокоюються. Та й не це ж головне, головне – спільна діяльність на користь міста.

«Буряк експлуатує образи Поляка та Януковича»

- А якщо порівнювати міських голів? Як тобі сьогоднішній голова на фоні минулих очільників Запоріжжя?

- Володимир Вікторович Буряк, чи то сам відчуває, чи хтось підказує, що ситуація коли він мер однієї партії просто не може вже повторитись. Та і в мене таке враження склалося, що він не тільки це усвідомлює, а йому це навіть подобається. Знаєш, він входить в образ батька міста. Для міста це дуже корисно! Я думаю, що Володимир Буряк чітко розуміє, що найменший його ухил на користь тієї політсили, що привела його до влади, нанесе йому більше шкоди. Ситуація в країні зовсім інша, ніж це було за часів, коли Партія Регіонів мала владу.

Я не знаю чи вийде він з-під контролю людей, вплив яких йому приписують, але мені здається, що Володимир Вікторович кайфує від того, що він міський голова. І, повторюсь, це добре для міста. Бо коли людині подобається його робота, то це тільки плюс. До певної міри це експлуатація образу Олександра Поляка, який вважався народним мером. Також це десь перекликається з тим позиціонуванням, яке робили Віктору Януковичу – такий батько, дядько, розсудливий, для всіх, відкритий такий і все інше. Думаю, що цей образ буде притаманний Буряку впродовж всієї його каденції.

- А те що Володимир Буряк оточує себе в міський владі майже одними представниками «Запоріжсталі» це плюс чи мінус – для міста та для нього  самого?

- І плюс, і мінус! Тільки практика и час покажуть правильний цей підхід чи ні. Для мене, як для людини яка описувала політику і місцеве самоврядування, очевидно, що таке рішення на поверхні. Логіка дій та кадрових призначень Володимира Буряка мені зрозуміла. Коли ти щось очолюєш, то маєш оточити себе своєю командою – людьми, котрим довіряєш особисто. Інша справа, що своїх важче лаяти, сварити і карати. А  ще важче сварити і карати тих, кого тобі нав’язали.

- Натякаєш, можливо, на когось з минулих очільників Запоріжжя?

- По попередніх мерських каденціях ми вже бачили такі ситуації – у Карташова та Сіна. Коли в їхніх командах були люди зовсім не їхні. Апогей цієї ситуації був за часів Олександра Ченсановича. Тут треба віддати належне його інстинкту виживання - він впорався, допрацював каденцію. У Євгена Григоровича ситуація була складнішою. Він змушений був, нібито добровільно, піти.

- Повертаючись до діючого голови. Логіку його кадрових призначень ти розумієш, а потенційну користь, чи навпаки – шкоду для міста бачиш?

- Так, логіка зрозуміла. Ну хто, скажіть, приходячи до влади, буде набирати собі в команду випадкових людей? Нісенітниця! Але це не значить, що всі ці люди відповідають тим посадам, які вони зайняли. Дуже багато спокус, і якщо їх не бити по руках, то це може бути погано і для них, і для міського голови. Мер насправді відповідає за все, претензії суспільства і громадян в першу чергу спрямовані на нього. Люди не дуже добре розбираються в розподілі повноважень, в гілках, функціях и так далі. Голова відповідальний за все, і якщо він дійсно впевнений в людях, яких призначає, то ми не можемо йому не довіряти. Повноваження у нього такі – одноосібно призначати. Сподіваюсь, що меру вистачить наснаги, сміливості й мужності відмовитись від чиїхось послуг, якщо ця людина буде не справлятись.

«Бруду в міськраді стало менше»

- Твій колега-депутат, учасник АТО В’ячеслав Зайцев за кавою розказував нам, що побачив у міськраді багато бруду. Ти теж це помітив, чи як політоглядача з великим досвідом тебе нічого в раді не здивувало?

- Для мене це не було новиною і я не був шокований. Та і того, як ти кажеш «бруду», мені здається, стало менше. Я, може наївно, але вірю в те що суспільство змінилось чи перебуває в процесі цих змін. Певний острах у представників влади є – під тиском громадськості. Масштаби крадіжок чи виведення бюджетних коштів сьогодні інший. Якщо вони взагалі є.

- Навіть так?

- Знаєш, на всі ці закиди, що хтось обкрадує бюджет, завжди відповідаю «У вас є конкретні приклади? Можете про це сказати? Можете надати документи?». Дуже часто, той що криком кричить про зловживання, не може відповісти нічого конкретного. А ми повинні відповідальна ставитися до своїх слів. Тому в таких випадках потрібні докази. Потрібні, щоб змінити ситуацію, змінити саму систему.

- Що стосується депутатської роботи, ти досконало вивчаєш кожні рішення, яке виноситься на сесію?

- Я не є фахівцем зі всіх питань, чи людиною з енциклопедичними знаннями, але з  усіма проектами рішень, безумовно, знайомлюсь і намагаюся розібратися. Так як я з цими документами працював і раніше, то мені можливо це простіше, ніж декому з нових депутатів.

- Хто тобі допомагає? Є помічники?

- Так, у мене двоє помічників – Владимир Певченко та Денис Щур. Це молоді хлопці, у яких є амбіції і цікавість до цієї тематики. Ще два місця вакантні. Може ще хто схоче стати помічником, але поки що вистачає.

«Головне, що правильно було написано прізвище»

- Говориш, що вистачає помічників, а ось 061 сходив на твій депутатський прийом і тебе там не знайшов.

- Так, формально все правильно ви написали – за 20 хвилин до закінчення прийому мене там вже не було. Виникла раптова ситуація – юридично-бюрократична, я допомагав одному бійцю під час цього прийому.

- Як сприйняв критику від колег-журналістів?

- Головне, що правильно буле написано прізвище. Все інше я сприймаю спокійно. Тому що сам практикую критику політиків. Знаю, що багато людей ображаються. Але якщо говорять правду, то як на це можна ображатися? Треба робити висновки і не допускати, щоб тебе критикували, не давати для цього приводу.

- Якщо вже заговорили про депутатський прийом, що люди просять у депутата міськради, з чим звертаються?

- По-перше, дуже багато людей звертаються за матеріальною допомогою. Зрозуміло, що економічне становище багатьох людей зараз бажає кращого.  Як правило, десь 95%  прохань стосуються надання матеріальної допомоги і, на жаль, на лікування. Також звертаються з проблемами які не вирішувались вже  роками. Наприклад, це ремонт вулиць. Є прохання допомогти школам чи дитячим садкам.

- А яка кількість грошей в твоєму розпорядженні? Які прохання ти в силах  задовільнити?

- Це 200 тисяч гривень з депутатського фонду на один рік. Близько 20 тисяч гривень я вже розподілив. Наприклад, допоміг одному бійцю АТО. У нього була дуже складна операція, в наслідок поранення він втратив можливість розмовляти. Родина його же вичерпала всі свої ресурси. При цьому цей боєць ще не комісований.  А ось, наприклад, є звернення керівництва дитячого садочка – просять з депутатського фонду 20 тисяч гривень для придбання дитячих двоповерхових ліжок. Невже у величезному міському бюджеті нема  цих 20 тисяч? На освітню галузь в місті виділяються сотні мільйонів. Прийдеться звернутися до керівника департаменту освіти. В таких випадках я вважаю за потрібне витратити гроші з депутатського фонду на допомогу людині, котрій більше нема куди звертатися за допомогою.

«Добре, що Божко прийшов не  в касці!»

- А давай згадаємо саму першу сесію міськради цього скликання. На неї ти, як і інші депутати-учасники АТО, прийшов у військовому камуфляжі. Це теж викликало певний резонанс…

- Це був символічний жест та акт нашої сформованої позафракційної групи депутатів-ветеранів АТО. Повторювати більше не збираємось и дай Бог, більше не буде потреби для такої демонстрації.

- А як тобі аналогічний  жест зі сторони депутата Руслана Божко, фіндиректора «Запоріжсталі», котрий на наступну сесію одягнув запоріжсталівську «спецовку»? Це був якийсь «троллінг» вас з його боку?

- Він намагався, але… Не в образу Руслану, а взагалі, скажу, що у нас є певна кількість громадян, прихільників колись ПР, а теперь Опоблока… так ось вони дуже часто, намагаючись покреативити, банально мавпували дії своїх опонентів. Я не про Руслана Божка говорю, а взагалі про сам принцип. Ми це бачили і під час Майданів. Ну ось Руслан таку спробу зробив, наразився на дошкульну критику, насмішки, і більше цього не робить. Ну можливо він хотів таким чином якось себе продемонструвати. Він же не говорив «Ось вони прийшли в військовій формі, а я прийду в своїй робочій». Тим більше, що я сумніваюсь, що працюючи фінансовим директором, фінансистом, Руслан ходить в цій куртці постійно. Хіба що, коли виходить на проммайданчик, там правила техніки безпеки існують.  До речі, добре, що він не прийшов в касці!

- Ти згадував, що тобі приємно працювати з, як ти їх назвав, патріархами  фракції «Батьківщина». А з ким з молодих та нових депутатів міськради тобі теж комфортно працюється у владі?

- Це депутати які молодші мене за віком, але більш фахові в певних питаннях. Наприклад, Андрій Согорін, Олена Сидельникова – в юридичних питаннях я, безумовно, прислухаюсь до їхньої точки зору. Фантастично працездатний член нашої фракції – Віталій Рябцев. Від нього декотрі працівники органів виконавчої влади вже ховаються. Олег Корольов, Слава Зайцев, Олег Коломоєць, Олег Афанасьєв… Я вірю в те, що їм не треба вкрасти 300 гривень з бюджету, щоб бути щасливими. За такими людьми майбутнє!

«З парком Джона Ленона було б веселіше»

-  Яким був Володимир Москаленко у віці самих наймолодших своїх колег по міськраді? Наприклад, в переломному 91-му році…

-  Я тоді був, можливо, більш радикальним і радикальніше налаштованим, був студентським активістом. Десь моє досьє в колишньому КДБ є. Тобто, мені говорили, що воно там є, сам не бачив.

- Ти голосував за демонтаж того ж пам’ятника Леніну, наприклад, а будучи студентським активістом, мабуть, мріяв його знести?

- Так, тоді були настрої радикальні – звалити, знести…

- А к радикалам, котрі зараз іноді звалюють та зносять пам’ятники, як ставишся?

- На жаль, якщо органи влади не виконують свої повноваження, то в деяких випадках так - доводиться виконувати закон радикальними методами. Це символічні акти і жести, але вони демонструють те, що суспільство змінилось. А також відновлюється історична справедливість – руйнуються пам’ятники тим, хто сам руйнував. Бумеранг до них прилетів!

- До речі, депутат Москаленко за який варіант нової назви парку Кірова голосував?

- Голосував, як і ще 14 депутатів – за парк Джона Ленона. Не скажу, що я фанат, але цілком розумію його внесок в світову музичну культуру. Та й чому б не назвати? Достатньо відома в світовій культурі та й в шоу-бізнесі постать. Як журналіст, впевнений на 100 відсотків, що Запоріжжя прозвучало би. Та й веселіше було б!

Читайте также: 

Елена Сидельникова: "Мэр не воспринимает меня всерьез, а я не анекдоты ему рассказываю"

Вячеслав Зайцев: «Собираюсь вернуться в АТО, чтобы отдохнуть от депутатства – это такая грязь…»