Свободный микрофон: Алина Савченко о разнице между показным патриотизмом и настоящим

На этот раз в нашей постоянной рубрике запорожанка Алина Савченко поделилась своими мыслями об ощущении патриотизма внутри себя и его отличии от притворно-патриотических речей политиков

***

Пишу українською, та й думку гадаю… Чи помічаємо ми, як часто соромимось власних бажань? Чому інколи має бути незручно купувати каву, замість якої на касі супермаркетів, або біля кіоску на найближчій зупинці, не промовляємо щиро сповнену львівського чи віденського присмаку назву, а так, стримано кажемо: «мне кофе»?

Одразу зауважу – не агітую до повної українізації середньостатистичної підсвідомості. Ба більше – за свої неповні двадцять п’ять тотальне бажання жити по-українські виникає час від часу. В інші дні живеш собі, вдома, як повелось, говориш російською, та почуваєшся абсолютно гармонійно. Свій побутовий дзен переважно знаходжу геть в інших речах. Та все ж, буває прийдеш до дому, і так і кортить начаклувати на вечерю щось традиційно наше, рідне… На здивування сусідей, такі раптові слабкості супроводжуються наспівуванням чогось меланхолічно-привабливого, як от «Сіла птаха на тополю».

І чомусь у такі хвилини, коли коханий наминає свіженький борщ із часником та укропівським салом, мене бере гордість. Адже сьогодні мій українській настрій був насправді щирим. І це вам не удавано-патріотичні спічі посадовців, прочитані з паперу. І навіть не намагання вдягнути усі люки нашого міста у вишиті сорочки.

Тут навіть спинилась. А як вам такий патріотичний тюнінг від служителів Феміди? Можливо задум дійсно відповідає вимогам часу, але особисто мені крається. От хоч ріжте, але якось не по собі уявляти, що головні національні символи, які й обереги до того ж, топтатимуть тисячі чоботів, переїжджатимуть легковики та вантажівки.

Це щось подібне до розфарбовування смітників у жовто-блакитний. Таке собі поривання нагадати, що ми ще й досі тут, на Україні. Але ж навколо бруд, сміття, і кожного дня – додатково кинутий недопалок, чи ще якийсь непотріб у стилі « а нащо я буду за собою прибирати? У місті є комунальні служби».

Подібний емоційний токсикоз викликає і спроба перевдягти запорізьких маршрутчиків у вишиванки. Віра в те, що це стане нагодою у черговий раз козирнути тим, які ми патріоти, так само наївно рожева, як і наприклад віра в те, що зачіска чуб може перетворити гопника на козака.

Можливо, хтось не погодиться, але я гадаю – сьогодні особливо важливо вирізняти показове та штучне від справжнього. Буває, знаєте, такий настрій – приємніше купувати у сільської бабусі домашній сир та слухати суржик, а ніж наприклад перебувати в сесійній залі відомого нам міста, в якій не менш відомі нам можновладці знов розповідатимуть про «істочники фінансування».

Аліна Савченко

***

Напомним, что "Свободный микрофон" - это рубрика, в которой каждый может свободно высказаться о том, что его волнует, интересует, печалит и радует из происходящего в городе.

Правила "Свободного микрофона" такие:

- Запрещена политическая агитация и коммерческая реклама
- Запрещены призывы к насилию, дискриминации, свержению государственного строя и прочий сепаратизм
- Запрещена нецензурная лексика
- Текст должен касаться Запорожья и области
- Все остальное - разрешено

Мнение редакции 061 может не совпадать с мнением авторов. Мы предоставляем им полную свободу в выборе темы и средствах выражения своей мысли, никакой цензуры.

Читайте также: