Чому Кремлю "референдум" у Херсоні важливіший за "референдум" у Криму
Володимир Жириновський, доки був живий, у російській політиці виконував роль громовідводу: найбільш абсурдні, божевільні, кровожерливі, маніакально-тортурові, сюрреалістичні ідеї протягом років і навіть десятиліть так і залишалися його естрадно-цирковими монологами.
Тепер він — у царстві тіней, і нікому з конкурентів не вдається зайняти його нішу — ні Медведєву, ні Рогозіну, ні Кириєнку, ні Володіну. Тому тепер все те страшне, чим лякав Жириновський, неможливо перевести жартома — і доводиться реалізовувати на практиці. Путіну, пише політолог Андрій Окара у своєму блозі на "Обозревателе".
Історія навколо "референдумів" на "нових територіях", як офіційно називають окуповані частини Луганської, Донецької, Запорізької, Харківської та Херсонської областей, — якраз із розряду абсурду та божевілля: чи то божевільного абсурду, чи абсурдного божевілля. І вся ця історія про "приєднання до Російської Федерації" може вважатися досить надійним індикатором усієї тієї розгубленості, невизначеності, управлінського хаосу, які панує в Кремлі та околицях станом на початок вересня. "Референдуми" то призначають, то скасовують, то обіцяють їх провести якнайшвидше - 11 вересня (в "єдиний день голосування в РФ"), то переносять на жовтень або туманне майбутнє. Не минає й дня, щоби не було якихось "референдумних" новин. Або новин про страчених херсонськими партизанами колаборантів.
Дехто підозрює, що така невизначеність — це насправді хитрий план Кремля: адже у 2014 році теж спочатку говорили про проведення "референдумів" у Криму та Севастополі 25 травня, потім — 30 березня, але у підсумку провели цей захід 16 березня. щоб ніхто не зміг схаменутися і якось відреагувати.
Тоді, вісім із половиною років тому, у Кремлі сподівалися на визнання анексії півострова Заходом — хоч би запізніле, хоч би часткове, без юридичних підтверджень. Деякі відомі юристи та викладачі МДІМВ намагалися навіть обґрунтувати анексію — мовляв, є ж "Косівський прецедент"! (Хоч ніякий це не прецедент!) Один московський професор навіть придумав концепт "Кримського права" — мовляв, випадок "шляху до рідної гавані" Криму настільки непересічний, обставини, що передували цьому (розпад СРСР, київський Майдан 2014 року), настільки неповторні, що цей "унікальний випадок" не може вважатися прецедентом для інших схожих ситуацій. Але тепер перетворити окупацію на анексію намагаються саме за кримською моделлю — не маючи всередині регіону повноцінного сепаратистського руху та інспіруючи сепаратизм ззовні. (У тому ж Херсоні кількість місцевих сепаратистів обмежилася низкою підкуплених колаборантів у владі плюс спільнотою пенсіонерів, що активно ностальгують, і постійних глядачів російського телебачення.)
У 2014-му більшість російських юристів-конституціоналістів і міжнародників відмовчались або виступили проти анексії Криму: надто очевидна і протиправна природа того, що сталося, включаючи "референдум" (який, насправді, за дуже великого бажання можна назвати плебісцитом — неформальним опитуванням) результати якого не можуть мати юридичних наслідків, тоді як референдум повинен проводитись на підставі закону та законної процедури). Навіть ті, хто політично чи емоційно схвалив дії Кремля щодо "рідної гавані", не готовий був знищувати свою професійну репутацію публічною підтримкою галимого замовлення.
Захід, зрозуміло, анексії Криму та Севастополя у 2014 році не визнав. Однак і Україні допомагати особливо не став — хіба санкціями. Неприємні для Росії, але не критичні. У Кремлі ще довго зберігали надію - мовляв, колись світ "прозріє" і обов'язково визнає, обов'язково погодиться з нашими діями! Якщо не де-юре, то хоча б де-факто — адже ми, як велика держава, маємо право не озиратися на якесь застаріле та непотрібне міжнародне право! Адже Америці можна! Ну ми ж уже встали з колін? Твар я тремтяча чи — і далі за списком відомих пропагандистських аргументів.
Однак у Херсоні, Мелітополі, Новій Каховці ситуація зараз зовсім інша, ніж у Криму 2014-го: Кремль навіть не докладає зусиль, щоб хтось визнав результати "референдуму"! І, схоже, у разі його проведення ніхто не має наміру фальсифікувати результати. Фальсифікація — це складна маніпуляція із бюлетенями, виборчими комісіями, несанкціоноване втручання у систему електронного підрахунку голосів. Але окупаційні адміністрації Херсонської та Запорізької областей не мають необхідної кількості людей навіть для організації необхідних формальностей: складання списку виборців, створення комісій, підготовки дільниць для голосувань, організації агітаторів. Так, зрештою, з того ж Херсона виїхало близько двох третин постійного населення! Зрозуміло, що російська сторона зараз у цьому регіоні має справи важливіші: окопатися, ні кроку назад, утримати оборону на правому березі Дніпра, утриматися на Запорізькій АЕС — особливо коли на станцію прибула місія МАГАТЕ тощо. В ідеальному (але практично нереальному) випадку — зробити контрнаступ у бік Миколаєва чи Вознесенська, у бік Кривого Рогу чи Нікополя. А результати — можна намалювати які завгодно. Вже озвучені цифри загадкового "соцопитування": у Донецькій та Луганській областях за приєднання до РФ – 90%, у Запорізькій та Херсонській – 75%. "Результати" "референдуму" будуть, зважаючи на все, намальовані ще красивіше.
Яким би абсурдом не здавалося все, що відбувається, є всі підстави вважати, що "референдум" таки станеться. Принаймні, у Кремлі не відмовляться від цієї ідеї як нереалізованої чи непотрібної.
Навіщо? Щоб мобілізувати чоловіків на окупованих територіях до армії ЛДНР? Щоб проголосити про відродження державності СРСР? (Це вкрай бажано для РФ, щоб не було проблем зі збереженням статусу постійного члена Ради безпеки ООН з правом вето.) Щоб прозвітувати перед російським телеглядачами - мовляв, "спецоперація йде за планом" і ось він - результат! Щоб нав'язувати Києву жорсткі капітуляційні умови у разі переговорів? Аби заступник Адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко міг би продемонструвати свою майстерність кризового менеджера?
Можливо, все перераховане також входить до планів Кремля. Але головне: "референдум про приєднання до РФ" дає змогу перейти до наступного рівня ескалації — ядерного. Одна річ — використовувати ядерну зброю проти без'ядерної України. І зовсім інше - використовувати його для "священного обов'язку" - захисту від "агресії проти російської федерації із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлене саме існування держави" (як це сформульовано у ст. 27 Військової доктрини рф).
Така постановка питання у діалозі з Вашингтоном (ширше — із усім Заходом) розширює Москві поле для маневру. Мовляв, всією силою нашого ядерного потенціалу захищатимемо від "зовнішніх агресорів" (України та НАТО) не лише "наш Крим", а й "наш Херсон", "нашу Нову Каховку", "наш Мелітополь", "наш Донбас".
Чи допоможе це? Чи вплине проведення "референдуму" на перебіг бойових дій? Чи злякає когось на Заході? (У самій Україні вже, схоже, нікого і нічим залякати неможливо — навіть Апокаліпсисом та атомним бомбардуванням!).
Володимир Жириновський, коли лякав народи моторошною карою ("на коліна — і в імперію!"), коли загрожував державам та континентам ядерною кийком, потім, вийшовши з образу і телекадра, ставав смішним і буркотливим — тож ніхто не міг повірити, що він лякає всерйоз і все його апокаліптичне марення здатне перетворитися на ядерний гриб. Приблизно так крехтить і матюкається старий дід — коли зненацька застигає хлопчаків, що залізли до нього в сад і поїдають вишні та абрикоси.
Але останні півроку в російській політиці все зовсім інакше: не навмисне, всерйоз, без сміху і приколу, холоднокровно, нишком, боляче, цинічно, смертельно.
Херсон — невелике і не надто урбанізоване місто — навіть якщо його порівнювати з сусідніми індустріальними Миколаєвом, Одесою та Запоріжжям. Саме під Херсоном (у Білозерці — неподалік легендарної Чорнобаївки) народився великий радянський кінорежисер Сергій Бондарчук, який поставив одні з найграндіозніших батальних сцен за історію світового кіно ("Війна і мир", "Ватерлоо"). І, не виключено, невдовзі весь світ побачить продовження — але не в кінотеатрах, а в теленовинах — у репортажах із батьківщини Бондарчука. Схоже, саме Херсону тепер має стати новим Сталінградом — містом, де вирішиться доля війни. Містом, де вирішиться доля людства протягом ХХІ століття.