В полоні росіян 38-річна Інна знаходилась майже місяць. Як вона сама каже, їй дуже пощастило. Вона повернулася додому 1 квітня 2022 року під час другого обміну полоненими.
Жінка є членкинею ГО “Полігон 56”, вона проводить різні акції та мітинги на підтримку тих, хто досі залишається в полоні.
Як потрапила в полон та в чому її звинуватили росіяни, жінка розповіла журналістам 061.
В 2016 році вона була командиром взводу забезпечення кухарів у військовій частині в Маріуполі. В 2019 році - звільнилась, але вирішила залишитись в Маріуполі, де, власне, й зустріла повномасштабну війну.
“26 лютого в селище (околиці міста, у Інни там був дачний будинок, - ред) зайшла російська техніка, "добрі" люди підказали, кого і де шукати", - згадує вона.
Виїхати з міста на той момент було вже неможливо, росіяни обстрілювали місто з РСЗВ, били танками, авіацією.
5 березня військові рф влаштували подворовий обхід. За словами жінки, коли росіяни зайшли до будинку, спочатку все було спокійно, перевіривши речі та нічого не знайшовши, ворожі солдати вже йшли на вихід. Проте виявилось, що сусід розповів, що жінка колишня військова.
8 березня її відвезли в Донецьк. Полонених українців били, намагаючись отримати бодай якусь інформацію.
"Мене "привітали" з 8 березня - вдарили по голові кілька разів. Мене звинувачували в тому, що я фашистка, нацистка і нібито 8 років вбивала їхніх дітей", - розповідає Інна.
В полоні її тримали в камері, розмір якої не більше ніж 3 на 4 метри. На цих "квадратах" мусило розміщуватись 5-6 жінок. З меблів там були лише залізні ліжка. Туалет - тричі на день, суворо за розкладом, ніяких прогулянок.
Ворог кожного дня чинив моральний та психологічний тиск на полонених, розповідаючи про "захоплення" то одного, то іншого українського міста.
"Мені на камеру треба було сказати, що "Азов" облаштував в підвалі драмтеатру штаб, замінував, а потім …. загнавши до приміщення театру мирних, підірвав … під час відходу. Тоді у мене сталася справжня істерика. Я тоді вперше почула про страшну трагедію, але ми ж розуміли, хто насправді все це зробив", - продовжує розмову вона.
Іншу українку, за словами Інни, ледь не забили до смерті. Дві-три доби жінку били, агресор хотів аби вона розповіла, де її чоловік - військовий, що був на "Азовсталі". Пошкодивши хребет та не отримавши відповіді, її відправили в камеру.
31 березня Інні і ше кільком дівчатам сказали взяти речі та вийти. Їх посадили у вантажівку та кудись повезли. Всі їхали із зав'язаними очима та в кайданках. Потім їх літаком переправили до Криму, далі - знов вантажівка.
"Вони почали зачитувати наші прізвища. Той, кого назвали, їхав далі…", - згадує той день Інна.
Так вона приїхала у Запоріжжя, де і залишилась. Інна каже, що попри шалену втому, часу на відпочинок ще не було. Адже в полоні продовжують залишатись інші українські полонені. Разом з іншими рідними та близькими полонених вона організовує та виходить на мітинги і робить усе можливе аби вони скоріше повернулись додому.
"Матеріал опубліковано за підтримки IREX/Ukraine"
