Окупанти хочуть призначити "свого" директора "Садиби Попова", яка була пошкоджена під час оборони Василівки: що про це відомо

Садиба Попова у Василівці – єдина замкова споруда в області. Знаходиться за 45-50 км від Запоріжжя. У приміщенні північного флігеля раніше (до повномасштабного вторгнення) розміщувався музей "Садиба Попова", в якому діяло 5 залів, одна з них була присвячена історії маєтку. У залі були представлені меблі того часу, а також картина, автором якої, найімовірніше, був Юрій Попов – це останній власник замку.

У замку журналісти 061 побували у лютому 2022 року, буквально за кілька днів до початку війни. Тоді ми планували підготувати репортаж про сам об'єкт (до речі, він є пам'яткою національного значення) і ту саму картину, яку згадали вище. Однак російська армія перевернула все з ніг на голову, зруйнувавши плани.

Втім, зараз про замок треба й важливо говорити. Адже це унікальний об'єкт, який постраждав внаслідок ворожих обстрілів та після звільнення Василівки та інших територій Запорізької області, окупанти мають понести відповідальність за скоєне. А такі важливі та знакові об'єкти у майбутньому мають бути реконструйовані.

Замок у період російської окупації

Основні ушкодження комплексу були у період з 2 по 7 березня 2022 року під час боїв за Василівку. Точніше, як каже екс-директор Василівського історико-архітектурного музею "Садиба Попова" Валерій Стойчев, правильніше говорити не боїв, а оборони Василівки.

"У нас там є два об'єкти: палацовий комплекс, де внаслідок влучення ворожого снаряда було пошкоджено квадратну вежу манежу стайні. Кут вежі пошкоджено. Крім того, пошкоджено каретну - об'єкт, який знаходиться також на території музейного комплексу. Там снарядом пробито стіну другого поверху. "Що стосується другої частини музейного комплексу - будинку поміщика, то там усі віконні отвори розбиті. Був "приліт" по лікарні, яка знаходиться недалеко від садиби та вибуховою хвилею вибило вікна", - каже Валерій Стойчев.

8-9 березня до Василівки зайшли окупаційні війська. Наскільки відомо екс-директору, вони почали приходити з обшуками на такі об'єкти. Тоді військові РФ розкрили адміністрацію садиби, частково – фондовий відділ. Була спроба пограбувати особисті речі працівників.

"Відразу скажу, інформація про те, що були вкрадені унітази (експонати, які були знайдені та зберігалися в садибі) - фейк. Наскільки ми знаємо, це майно ще не розграбоване. Є спроба призначення окупаційного керівництва. Але це таке… ну як можна призначити рядового співробітника чи фахівця з благоустрою директором такого об'єкту? На даний момент територія садиби Попова заросла бур'яном, запущена і відвідувачів там немає. Якщо ми говоримо про збереження об'єктів культурної спадщини, то я не розумію, чому не були евакуйовані експонати. А бойові дії у Василівці проходили з 2 березня. Тобто можливість була. Багато питань є до чинного директора Ганни Головко та до Запорізької ОВА", - зазначає Валерій Стойчев.

Як виник замок

Щоб розуміти важливість і значущість замкового комплексу, розповімо його історію.

Землі на кордоні Великого Лугу та степу дворянин, таємний радник імператриці Катерини ІІ, генерал Василь Попов отримав у подарунок за вірну службу. Він заснував містечко, яке назвав Василівка. Сам замок був збудований набагато пізніше – онуком Попова, також Василем. Коли він побував в Алупці, у Воронцовському палаці, то нібито захотів побудувати маєток, який буде ще більш розкішним, так і вийшов палацовий комплекс із флігелями, стайнями, каретною залою, оглядовою вежею, що поєднав у собі північно-італійський, мавританський та готичний стилі.

Будівництво замку завершилося 1894 року. На нього було витрачено 2 млн. сріблом. На той момент – це величезна сума.

У садибі Попови втілювали всі технічні новації того часу. Більше того, з 1905 палац був електрифікований. Будівництво електростанції завершилося 1904 року, а 12 квітня 1905 року її запустили в експлуатацію.

“Палац був розміром 42 на 49 метрів, будівля була триповерховою: два поверхи – надземні та один – під землею. По всьому периметру будівлі знаходилися кімнати для відпочинку гостей – лазні та сауни на будь-який смак: російська, римська, турецька, фінська, у палаці була водопровідна каналізаційна система”, - розповідала нам під час останньої (до окупації) екскурсії хранителька музейних фондів (зберігач) відділу фондів "Садиби Попова" Вікторія Богданова.

Історики схиляються до того, що це була літня резиденція Юрія Попова, а проживав він у Франції та Петербурзі. Кажуть, що він був людиною дуже творчою і дуже талановитою: чудово малював, мав абсолютний слух, умів грати на всіх музичних інструментах. У палаці був свій оркестр на 70 музичних інструментів, де грали співробітники маєтку.

“Садиба була відкритого типу. Іноді тут зупинялися гості. Особливо важливих гостей він міг розмістити з комфортом у двох гостьових флігелях. Західний флігель був відданий співробітникам маєтку, але статусним: камердинер, який завідував господарством та сім'ї берейтора, який опікувався стайнями. До речі, чистокровних скакунів, яких розводили та дресирували у садибі, продавали до царської гвардії. За рахунок цього Попови заробляли гроші”, - казала тоді Богданова.

Таємниця картини

У Замку Попова була велика бібліотека, колекція зброї та картин (це були полотна Рембрандта, Тіціана, Гойї), у тому числі репродукції відомих полотен, автором деяких був сам Юрій Попов. Тоді нам показали картину, яку подарувала музею колишня працівниця маєтку.

"Швидше за все, після революції, працівники намагалися зберегти ту спадщину, яка знаходилася тут. Це репродукція - відомий біблійний сюжет: молода іудейська вдова Юдіф вирушила в стан ворогів до ассирійського воєначальника Олоферна, військо якого тримало в облозі юдейську фортецю. фортеця з трофеєм - головою ворожого полководця. Картина висіла у картинній галереї палацу і нібито була намальована самим Юрієм Поповим", - розповідала хранителька музейних фондів.

Втім, експертизу полотна ніхто ніколи не проводив. Валерій Стойчев каже, що подав заявку до Києва для участі у проекті досліджень із цих музейних предметів. Теоретично, якщо дивитись на дати, то Юрій міг її написати. Декілька працівників маєтку, які тут працювали і проживали перед революцією, говорили, що картина була страшною.

Картинна галерея розміщувалася, мабуть, на першому поверсі. На цьому ж поверсі палацу знаходилася галерея з мармуровими статуями – це був італійський мармур, який дублював римську та грецьку міфологію. Поруч були ігрові, більярдні та навіть кімнати для куріння. Співробітники музею зазначали, що на першому поверсі була величезна бальна зала.

"Це була кімната, як її називали, з подвійним освітленням - вікна йшли в два ряди: нижній ряд - великі стрілчасті вікна, а другий - менші вікна, згідно спогадів співробітників маєтку "в них замість скла використовувався кришталь і коли сонячне світло проходило через них , було дуже гарне вітражне освітлення, райдужне”. Кімнату назвали білою, вона була мармуровою. По центру знаходився величезний акваріум із дивовижними рибками. Це все підсвічувалося 5 кришталевими золоченими люстрами, поруч із бальною залою знаходилася дзеркальна кімната, яка також була мармуровою. Там стояли туалетні столики мармурові, інкрустовані перламутром та дзеркала. Вони стояли по всьому периметру, що створювало ілюзію лабіринту і, якщо хтось не знав, як зайти і вийти, то можна було заблукати. Частину дзеркала, ймовірно з цієї кімнати, було знайдено під час розкопок наприкінці 1980-х – на початку 90-х років”, - зазначали співробітники під час екскурсії.

На території садиби постійно проводяться розкопки та дослідження. Було знайдено підземелля, підвали. Якби роботи вдалося завершити, результати могли б стати сенсацією. Причому не лише національного масштабу. У керівництва комплексу були плани щодо реставрації та подальшого розвитку об'єкта, які, на жаль, через війну поки що так і залишилися планами.