Подружжя пенсіонерів Ольга та Анатолій мріяли переїхати з квартири у Запоріжжі до власного будинку у затишному Приморському - селі, що знаходиться на березі Каховського водосховища. У 2018 році їхня мрія здійснилася, але раділи вони недовго. Російська армія спочатку знищила Каховське "море", так водосховище називали місцеві, а тепер взялася і за село. В будинок Ольги та Анатолія снаряди ворожого "Граду" прилетіли близько 11-ої дня. Люди отримали гуманітарну допомогу та якраз повернулись додому. Вижили завдяки тому, що були у літній кухні, що поруч з будинком.
В розмові з нами 62-річна пані Оля не приховує сліз.
"Перший вибух почули, коли сиділи в літній кухні. Потім вибухнуло знову і ми побігли в підвал. Я була в шоці, а коли вийшли і побачили, що сталося, я закричала: "Толя, ми залишились без житла", - розповідає жінка.
Її 66-річний чоловік Анатолій нещодавно переніс інсульт. Після обстрілу його здоров'я погіршилось, бо стрес не пройшов безслідно.
"Жінку ледь не вбило. Бахнуло сильно, пилюка стояла, я кажу: "А де це?", а жінка відповідає: "У нас". Уламки від ракет склали у городі. Пристройку тільки-но зробили, брав кредит аби утеплення зробити….Ще кредит не виплатив, а вже все зруйновано", - говорить чоловік.
Подружжя бідкається, що має маленьку пенсію і як далі жити не знає. Дах будинку поки закрили плівкою - допомогли сусіди.
Староста села Олег Максименко каже, що ситуація у населеному пункті складна. Говорить, що починаючи з березня ворог добряче обстрілює Приморське. Гатить ледь не щодня. Більшість родин вже виїхали з села, залишилось близько 3 тисяч людей. Селищна рада допомагає їм гуманітарною допомогою. Люди самостійно роблять ремонти після ворожих влучань.
"Ми закликаємо виїхати. Ворог обстрілює з РСЗВ, танків. Вода питна, електроенергія є, аварійні бригади намагаються оперативно працювати і відновлювати. Буває, якщо дуже складна ситуація, то добу роблять", - каже староста.
Попри небезпеку в селі залишаються родини з дітьми. Одна з них - багатодітна.
Галина виховує сімох дітей (наймолодшій дитині 3 роки, старшому - 15). За словами Галини, діти навчаються дистанційно. Переїжджати в місто родина не бажає, хоча і винаймає там на всяк випадок квартиру. У селі у них великий дім, корова, дві кози, кури, качки, пес та 5 котів. Є город, де посадили картоплю, цибулю.
У дітей, які живуть під обстрілами і лише за кілька кілометрів від ворога, ігри також про війну. Вони будують окопи прямо у власному подвір'ї, роблять з гілок РПГ, на найвищій точці двору встановлюють імпровізований флагшток із справжнім прапором. Щоправда, його виносити Галя дозволяє рідко, бо російські дрони літають і аби не провокувати загарбників, прапор доводиться ховати.
Поки старші брати будують "фортифікації", маленька Надійка гасає по двору і з розставленими в сторони руками. Дівча уявляє себе літаком, який кружляє над країною.
Коли ж починається обстріл, діти одразу біжать в хату, сідають на підлогу під стінкою та затаївши подих, прислухаються до кожного звуку.
На вулицях Приморського стає все більше покинутих хат. Звідси до ворога - близько 5 кілометрів, снаряди долітають за лічені секунди. Сигналу тривог тут немає, а сховатись можна хіба у підвалах.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
