Сьогодні, 10 жовтня, о 6 ранку ворог завдав чергового удару керованими авіаційними бомбами по приватному сектору в Шевченківському районі міста. Понад 30 приватних будинків понівечено, 6 людей отримали поранення. Журналісти 061 побували на місті трагедії та поспілкувалися з місцевими мешканцями.
Тамарі Устимівні 81 рік. Більшу частину життя – понад 43 роки вона пропрацювала у сфері освіти. З чоловіком вони переїхали до Запоріжжя з Житомира. Тут вона довгий час займала посаду директорки багатостраждальної школи №53, доки не вийшла на пенсію. Після втрати чоловіка проживала сама. Сьогодні зранку вона залишилася без половини будинку, літньої кухні та майстерні.
«Я просинаюся рано. Мені як раз потрібно було приймати ліки. Я була на кухні, коли відчула вибух. Одразу все завалилося, почало падати мені на голову, посипалося скло, вибило двері. Взагалі я живу сама, але саме цього дня до мене приїхала з ночівлею моя сестра. Вона сама переселенка з міста Пологи, тимчасово мешкає в іншому районі міста. Ми разом з нею побачили результати цього удару – половина будинку зруйнована, літню кухню знищено, вуличного туалету і майстерні мого чоловіка, як не було. Син зараз далеко, приїхати не зможе», - розказує жінка.
В городі Тамара Устимівна жахається і не впізнає місце, де ще вчора в неї був виноградник, зростала яблуня і був прекрасний сад.
«Я нікуди не піду з дому. Головне, щоб позабивали вікна, покрівлю накрили, щоб можна було якось існувати. Комунальні служби приходили, після обіду друзі сина підійдуть якось допомогти мені тут», - каже жінка.
Її сусідка Наталія Федорівна каже, що також прокинулася рано і її не відпускало погане передчуття. Аж за декілька хвилин пролунало декілька вибухів прямо поруч з її будинком, який нещодавно відремонтували. Почало летіти скло з вікон, сипатися все навкруги. Жінка згадує, що першим ділом побігла в кімнату своїх дівчаток – до онуки та невістки.
«Вибух був дуже близько і дуже гучно. Я почула крик моїх дівчаток в сусідній кімнаті. Вони дуже перелякалися. У 16-річної онучки прямо істерика була, скло посипалося на них. Я лише зараз починаю відчувати цей тремор в руках. На щастя, ніхто не постраждав. Будинок всередині не розвалився, повилітали двері, вікна, стеля, покрівля. Взагалі жах був, коли ми вийшли. Сам удар припав на город до сусідів. Ми одразу вибігли до них, щоб дізнатися, чи ніхто не постраждав. Також у них дуже все зруйновано, але найголовніше, що ми всі живі та цілі», - промовляє пані Наталія.
Зараз в її та сусідньому будинку працюють комунальні служби – забивають вікна ОСБ-плитами та накривають покрівлю плівкою. Тимчасово мешкати родина буде тепер у своїх родичів.
В сусідньому будинку ми застаємо пані Зореславу. В неї будильник був поставлений на 6 годину, щоб встигнути на роботу, проте вона його відключила і залишилася в дальній спальні. Вона каже, що після вибуху було таке відчуття, наче все навкруги летить. Її мати, яка знаходилась у сусідній кімнаті, дуже злякалася, проте Зореслава наказала їй не вставати і залишитися на місці. За її словами, їм просто пощастило, що в цей час вони перебували саме в цій стороні будинку. В родини внаслідок авіаудару повністю зруйнована частина будинку, гараж.
На сусідній вулиці також триває рятувальна операція. В одному з приватних будинків все завалилося, рятувальники поставили тимчасово балки і допомагають господарям витягти вціліли речі – побутову техніку, посуд, одяг.
«Як почали прилітати КАБи, то ми почали ночувати у підвалі. Цієї ночі ми також були там і це стало нашим порятунком. Ми чули, як це все летіло і впало надворі. Там все зруйновано, нічого не лишилося. Ось тільки цей куточок вцілів. Одразу приїхали рятувальники. Я не знаю, що зараз робити, в будинку не лишилося стін…», - каже Тамара Миколаївна.
Через один будинок рятували котика, який опинився під завалами господарчої споруди. Його нявкіт почула донька власниці будинку та кинулася на допомогу. Її мати Валентина Данилівна каже, що вони жили з чоловіком та трьома котами. Двоє пухнастиків постраждали та зооволонтери допомогли їх доставити до ветклініки, а ось третій кіт загубився і родина вже думала, що він загинув, доки не почули наляканого Фантіка і врешті витягнули з-під завалів.
«Кота відрили, бо я вже думала, що він загинув. Зараз його треба кудись віддати, бо самим нема куди їхати. Все, чого ми бажали, так це дожити спокійно старість з дідом. А тут таке. У дворі вирва, сарай зруйнований, вибуховою хвилею будинок частково знесло. Мене хотіли в лікарню забрати, але ж потрібно хоч дочекатися, поки це все закриють та забрати речі, які вціліли», - промовляє пенсіонерка.
Люди, чиє житло серйозно постраждало і вже не придатне до проживання, хапають в руки все цінне і біжать до автівок з тваринами, пакунками з речами, килимом, кухонним приладдям. Великі черги в палатках соцзахисту, де люди реєструються для надання фінансової допомоги. Ми чуємо, що місцеві намагаються дізнаватися у посадовців та волонтерів, хто може допомогти з евакуацією дітей у безпечні місця.
На місці трагедії працюють благодійні організації, такі як «Beluga» що годує людей та надає гарячі напої, а також гуманітарна місія “Проліска”, що видає постраждалим будівельні набори та матеріали для екстреного ремонту.
