«Я дуже пишаюся своїми людьми»: історія створення Василівського гуманітарного хабу

До великої війни багато хто з українців пам’ятав Василівку, як місто зупинки на каву на шляху до Азовського моря, де стоїть чудернацький пост патрульної поліції у вигляді літаючої тарілки. Після 24 лютого 2022 року це місто стало справжнім форпостом спротиву, стримуючи російські війська на підступах до Запоріжжя. Через так звану «Дорогу життя» рятувалися від бойових дій та рашистських окупантів мешканці чотирьох великих та густонаселених областей України: Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської. Журналісти 061 подивилися, як виглядає сьогодні Василівський гуманітарний центр та поспілкувалися з міським головою Сергієм Каліманом про нові виклики для евакуйованих мешканців, життя в окупації та плани щодо повернення в рідне місто.

Як Василівка зустріла перші дні війни, приймала людей та годувала військових

Місцевий фермер Сергій Каліман у 2020 році обійняв посаду міського голови Василівки у Запорізькій області. На той момент бюджет міста мав дефіцит близько 18 мільйонів гривень. Як колишній співвласник великого фермерського господарства, Каліман чудово розумів причини цієї фінансової прірви. У перші ж тижні свого головування він зібрав місцевих фермерів і прямо запитав: «Чому моє господарство сплачує податки з оренди землі, а ви – ні? Чому в мене стільки офіційно оформлених працівників, а у вас – значно менше?».

Каліману вдалося завдяки власному авторитету ініціювати діалог і знайти необхідні слова, щоб переконати бізнес та об’єднати під своїм крилом 5 політичних партій. Завдяки цьому вже за рік бюджетну дірку було ліквідовано. Більше того, у перший рік роботи нової влади Василівська громада змогла залучити на різні проєкти додаткові 100 мільйонів гривень, а в 2022-му році ставила амбітну мету залучити ще більше.

На жаль, всі ці плани перекреслила війна. Лінія фронту пройшла через громаду, і кілька сіл були зруйновані вщент. Утім, Василівка навіть під окупацією чинила спротив — синьо-жовтий прапор майорів над містом 53 дні від початку окупації.

«Зона активних бойових дій проходила саме по нашій громаді, і люди відчули все це жахіття. Василівка – це перше місто на півдні України, яке дало відсіч ворогу. І були обстріли. Я дуже пишаюся своїми людьми. Я пишаюся нашими школами, які на початку війни годували військових, а це 128 гірсько-штурмова бригада, яка знаходилася на Бердянській розвилці, а з правого боку була тероборона. Коли місто взяли 2 березня, то вчителі почали готувати їжу колонам, які евакуйовувались. Через наше місто пройшло близько мільйона біженців з півдня та сходу України. Ми їх годували, поїли та надавали ту допомогу, яку могли. До 17 квітня у місті майорів український прапор над будівлею та на стіні міської ради. Вони намагалися знімати, а ми кожного разу його виставляли. Ми навіть з Запоріжжя замовляли і нам його передавали, як символ нашої незалежності», - каже очільник Василівської МВА Сергій Каліман.

З першого дня Василівська міська рада провела екстрену сесію, на якій усі вільні кошти спрямували на підтримку місцевого загону територіальної оборони. Щодня громада годувала понад 500 осіб продуктами, які постачало сімейне фермерське господарство родини Калімана.

Окупаційні посадовці тиснули і погрожували, в тому числі фізичною розправою, аби схилити до співпраці міських голів та їх заступників. Коли вже рашисти почали забирати мерів сусідніх міст, то Каліман зрозумів, що необхідно вирватисяз окупації, аби зберегти собі життя і бути корисним своїм людям на підконтрольній Україні території. 17 квітня він виїхав з Василівки, заздалегідь попередивши про це обласну військову адміністрацію. Російські військові та окупаційна влада вивозили обладнання з лікарень, оргтехніку з шкіл, пограбували, а потім націоналізували фермерські господарства.

«Вивезли частину комбайнів, тракторів, машин, автобусів. Коли ми виїхали, у господарства нашого було 11 тисячтонн зерна, вони його вивезли та 5 тисяч тонн овочів. Коли люди прийшли отримувати гроші за оренду паїв, то їм сказали, що нічого тут немає. Перед війною була посіяна пшениця, вони зібрали близько 10 тисяч тонн, а коли вже самі посіяли, то зібрали аж 1,5 тисячі тонн. Господарство «Таврія Скіф» вони націоналізували», - з сумом каже Каліман.

Які послуги надає гуманітарний хаб для дорослих та дітей

Олена Горбань – староста Скельківського старостинського округу. Війна у 2014 році застала її в Донецьку, пізніше вона виїхала до Скельок у Василівській громаді, оскільки з дитинства пам’ятала мальовничі види цього краю. Мирне життя її родини знову обірвалося у 2022 році, коли вона була змушена вдруге бігти від війни. Тепер Олена працює на базі Василівського гуманітарного хабу.

Сам хаб Василівки розташовується у відокремленому приміщенні одного з закладів профосвіти. Їдальню ліцею переообладнали у складські приміщення, частину поділили на зону для реєстрації та прийому спеціалістів – сімейний лікар, спеціаліст з центру зайнятості, ЦНАПу, юрист, нотаріус тощо.

Історія хабу починається з липня 2022 року, коли релокована міська влада евакуювалася до Запоріжжя. В ці тяжкі часи далеко від дому, без фінансів і можливості орендувати приміщення, Василівська громада заручилася підтримкою Мелітопольської ради. Вони відкрили своє невелике представництво на базі ПК «ЗАЗ», де тоді працював хаб Мелітопольської громади. Все розпочалося з двох столиків, де консультували та надавали гуманітарну допомогу жителям Василівського району. Загалом у Василівській громаді до початку повномасштабного вторгнення жило близько 22 тисячі людей. Тепер же близько 6600 Василівських ВПО мешкають у Запоріжжі і це один з найбільших показників серед релокованих громад.

«Коли ми зрозуміли, що у нас дуже велика кількість людей, що потребують допомоги, то нам необхідно було шукати окреме приміщення. Обласний департамент освіти нам надав це приміщення ліцею. Почали повертатися наші спеціалісти, вчителі. Дуже велика вдячність нашим партнерам, які надають гуманітарну підтримку нашим людям. Першими нас дуже міцно підтримала благодійна організація World Center Kitchen, ADRA, фонд «Світ. Україна. Пологи», ПРООН, GEM та багато інших. Мені надзвичайно приємно, що є така підтримка. Хтось каже ми шукаємо, шукаємо і нічого, а нам так пощастило, що телефонують і кажуть, що просто хочуть допомогти», - кажуть в гуманітарному хабі.

Крім продуктових наборів, в хабі також надають побутову хімію, різноманітні нагрівачі, білизну, матраци все те, чого потребують люди.

В центрі зазначають, що були періоди, коли з видачою продуктових наборів було важко, але люди з числа ВПО – найбільш вразливі, оскільки вони не мають змоги жити в своїх домівках, ходити на звичну роботу. Особливо складно літнім людям, які втратили все і вимушені перебиватись на мізерну пенсію.

«Є така несправедливість, що статус ВПО надавали всім, хто перемістився там в межах країни. Людина, яка втратила свою домівку, виїхала з окупації на Запоріжжя і тих, хто переїхав там просто на Західну Україну з сусідньої області – це різні категорії. Не хочу, нікого ображати, у Запоріжжі літні люди живуть в своїх домівках, вони отримують пенсію, наші теж отримують, але в них нічого немає. Якщо є можливість допомогти, то хочеться допомогти саме таким людям, бо вони цього потребують найбільше. На сьогоднішній день, просто дивлячись на тих людей, які мене оточують, видно, що люди не дозволяють собі, купувати так, як це було, наприклад, до війни. Була своя домівка, був там свій городик. Тобто вже якась економія. За житло не треба платити, тільки комунальні послуги. А на сьогоднішній день, вибачте, за оренду треба платити,продукти, ліки, а ціни ж ви самі розумієте які. Люди, чесно вам сказати, вони потребують всього», - щиро каже Каліман.

Багато уваги в гуманітарному центрі надають також розвитку та підтримці дітей – проводять свята, розважальні заходи, артерапію для психоемоційного розвитку та багато іншого. Для цього власними силами відремонтували приміщення на другому поверсі під заходи для сімей з дітками.

Що стосується освіти, то міська влада має меморандум з «Посмішкою» і їм надають класи в бомбосховищах для подолання освітніх втрат, але таких просторів небагато. Також Василівська громада домовилась з департаментом освіти міста, щоб діти мали змогу також навчатися в онлайн форматі, але проблема в тому, що таку можливість надають діткам ВПО переважно у другу зміну.

«Наші діти ходять до школи, але розумієте, в нас вже доходило до такого, що вони кажуть, що в будь-яку школу заходьте, але в другій половині дня. Що таке дитині приїхати о 13.00? Я кажу, зачекайте, чому ваші діти повинні ходити до обіду, а ми після? Давайте зробимо змішану форму – один тиждень ви ходите в першій половині, а на другий тиждень ми. Це ж по-чесному. Я розумію, що це ваші школи. Я це все розумію. Але я знаю 100%, якби це було зі мною, я б гірше зробив для своїх, а тих людей, які, наприклад, лишилися своїх домівок, підтримав. Ви не бачили обличчя тих дітей, до яких я заходив у Василівці, коли не було світла, тепла, води. Я бачив тих дітей, в яких були пальчики чорні від бруду. Я чітко розумів, що десь немає ні мами, ні тьоті, ні бабусі, щоб дитині тій хтось пальчики витер. І не дай Бог, щоб хтось це відчув», - каже мер міста Сергій Каліман.

У співпраці з фондом «Право на захист» співробітники громади ремонтують приміщення для проєкту з розбудови вільного простору для жінок, які постраждали від насильства. В цьому просторі жінки зможуть долучатися до різноманітних тренінгів, майстер-класів та навчання. Планують, що в цьому просторі учасниці також зможуть долучатися до волонтерських ініціатив та, наприклад, спільно готувати їжу, напівфабрикати, які можна буде передавати хлопцям на фронт.

Що відомо про життя людей в окупації та плани з розбудови громади після війни

На всій території Василівської громади залишилося в окупації до 4 тисяч мешканців. Підтримати зв’язок з окупованими територіями надзвичайно складно.

«Основна маса тих, хто залишився – це, звичайно, літні люди. За останній місяць виїхали три родини пенсіонерів зі Скельок та Василівки. Люди лишилося, щоб зберегти там свої домівки, домівки свої людей, але навіть вони вже не витримують того, що коїться.Я навіть не знаю, що можна говорити там про систему ЖКГ, якщо не працюють насосні станції, все це викидається у річечку. Магазини є, але ціні там не помірні. Люди виживають завдяки городам, дачкам. Добре живуть там ті, хто пішов на співпрацю – поліція, органи місцевого самоврядування і так далі. Чесно скажу, що я такого життя собі не хотів. Люди живуть, як на голках. Основна маса, а це там 80-85% нас чекають. Відкрито люди бояться щось говорити, бо з кожною ротацією військових є списки «неблагонадежных» людей, яких кожного разу перевіряють, ходять по домівках, забирають телефони», - розказує очільник громади.

У Скельках місцеві мешканці розказують про те, що по місту встановили блокпости, що не дають змоги людям вільно пересуватися, перейти з однієї вулицю на іншу, виїхати та підготовити свої поля. У деяких селах готують евакуацію в інші громади.

«Чому у нас відносна мала кількість зрадників? Бо ми знаходимося на лінії вогню. Люди повністю на собі відчувають братське відношення сусіднього народу. Нікому не побажаєш такого», - каже Каліман.

Василівська громада готує проєкти, завдяки яким у майбутньому планують залучити кошти для відбудови Василівки та довколишніх сіл громади.Від партнерів отримали багатофункціональні ліжка та інший інвентар для медицини, який хочуть зберегти, щоб після повернення встановити у лікарні міста. Для 16 пунктів незламності також підготували коробки з усім необхідним для їх роботи, включно з генераторами.

«Ми всі чекаємо повернення додому. Однозначно ми відбудуємо наші території, наші села. Я вірю, що у Василівку повернуться люди, ми ще зробимо наші території привабливими для життя і прикладемо максимум зусиль, щоб і частина Запоріжжя переїжджала до нас жити. У нас дуже великий потенціал, дуже мальовничі місця – Скелькі, Лиса гора, Іванове джерело, Великий Луг. Повернемося, відбудуємо і будемо нашим дітям розповідати, що треба робити, щоб в майбутньому не допустити повторення того, що сталося з нашою державою», - промовляє наостанок Сергій Каліман.