«Люди сподіваються на нас, а ми - на ППО та ЗСУ»: історія підрозділу пожежної охорони, який рятує прифронтові громади Запорізької області

На початку 2022 року кілька мешканців Кушугумської громади прийняли рішення створити добровільну пожежну команду. Адже найближча пожежна частина знаходиться у місті Запоріжжі і через виклики пов’язані з ліквідацією наслідків військової агресії не завжди може якнайшвидше дістатися територій громади.

У 2023 році, аби покращити реагування на надзвичайні події місцева влада прийняла рішення створити місцеву пожежну охорону. Тож, тепер екіпажі отримують зарплату, мають можливість ремонтувати та заправляти автомобілі. Ну і головне - вони першими приїжджають на місця подій та надають допомогу людям.

Про роботу пожежної охорони Кушугумської територіальної охорони - далі в репортажі 061.

Добровольці, які стали справжнім підрозділом пожежної охорони

Начальником підрозділу є Денис Лінгур. Чоловік раніше працював у будівельній сфері і до пожежної охорони не мав жодного стосунку. Проте, каже, вже в перші місяці війни стало зрозуміло, що громада знаходиться дуже близько до лінії фронту.

«Найближчий підрозділ знаходиться в місті Запоріжжя. Це далеко для часу прибуття на ліквідацію і порятунок і тому ми з хлопцями за власним бажанням вирішили об'єднатися і створити пожежно-рятувальний пост. У нас в громаді була старенька машина пожежна, бо колись була тут пожежна частина. Ми її відремонтували і почали нести чергування. Повідомили ДСНС, що ми тут є і готові допомогати. З 17 березня 2022 року ми несемо цілодобове чергування», - розповідає Денис.

На питання, а як довго думали, перш ніж прийняти для себе таке важливе рішення, каже:

«Хвилин 15. Зібрались з хлопцями і вирішили».

На сьогодні в підрозділі 14 людей (8 рятувальників і 4 водія, тобто 4 караули). Чоловіки говорять, що цього мало бо їхня громада є прифронтовою. Проте, бюджет обмежений і поки розширюватись немає можливості.

Вогнеборці постійно навчаються, проводять різні заняття. Говорять, що з перших днів війни було розуміння, що ворог гатитиме по громаді. Тож, готувалися до того, що доведеться працювати на місцях «прильотів». За цей час вже відпрацювали певний алгоритм дій і мають непогані результати роботи.

Страшна зброя

Перші «прильоти» по території Кушугумської громади були у 2022 році. Тоді ворог вдарив ракетами С-300. Пожежники згадують, що розбирали завали будинків разом з співробітниками ДСНС.

«Одразу була інформація про те, що під завалами може бути людина. Довго шукали та розбирали, але, на жаль, дива не сталося. З-під завалів дістали тіло загиблої жінки. Після цього ми старалися все робити ще швидше. Хочеться знаходити живих людей. Та іноді руйнування такі, що це просто неможливо», - каже начальник підрозділу.

Також ворог атакував Балабине касетними боєприпасами. Пошкоджень зазнали багато будинків, газові мережі, але люди не постраждали.

Наприкінці серпня цього року росіяни завдали масованого удару по селу Малокатеринівка. Поліцейські надавали домедичну допомогу людям, рятувальники - гасили пожежі та в розбитих будинках шукали людей. В одному з них, була бабуся з інвалідністю. В її кімнаті випала рама з вікна, скло розлетілося. Рятувальники надали жінці допомогу та поїхали далі, бо роботи тоді дуже багато було.

«Спочатку, коли було С-300, то думали, що страшніше нічого немає. Потім прилетіли “Торнадо-С”…. Чим гучніший звук, тим страшніша зброя. Але коли працюєш, то страху нема, бо розуміємо, що на нас надіються люди. А ми, в свою чергу, надіємось на ППО та ЗСУ», - каже Денис.

Як водій громадського транспорту став начальником караулу у пожежній частині

«Наша громада велика - 18 тисяч населення, 4 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Вулиць дуже багато і багато з них мають нові назви. Є у нас жарт, що в Кушугумі можна загубитися на істрєбітєлє, але ми всі місцеві і прибуваємо дуже швидко», - говорить Денис.

Його підрозділ нині працює і у сусідній - Новоолександрівській громаді, бо в цьому році значно збільшилась кількість пожеж. Частина з них - наслідки ворожих обстрілів, частина - виникала влітку через надто спекотну погоду, а інші - результат людської недбалості. Пожежні підрозділи працювали без відпочинку. Дехто був на роботі по три доби поспіль.

«Якийсь адреналін. Ти навіть, коли на вихідний йдеш, то вже в очікуванні, що щось може бути… Страху нема, є в голові думки типу “боже, дякую, що так все обійшлось». Хоча ні, був страх, коли підрозділ ДСНС потрапив під обстріл і загинули хлопці. Були думки тоді, що там могли бути ми. Було і таке, що ми виїхали на місце прильоту ще до відбою, а ракети ще летіли і добре, що їх збили», - каже начальник підрозділу.

«Головне вчасно втекти. Було таке, що ледь-ледь встигали втекти», - додає інший рятувальник, якого також звати Денис.

До війни він був водієм громадського автобусу, а зараз - начальник караулу.

«Ми всі у 2022 році починали з того, що маємо запобігти, врятувати, допомогти. У нас не було начальника. Ми приїжджали в чотирьох, розподіляли між собою роботу і робили її. Потім, з часом, з досвідом, ми вже визначились, хто у нас керівник і які обовʼязки у кожного», - говорить.

«Після війни повернетесь на роботу водія маршрутки чи автобусу? Думали про це?», - питаю.

«Вже, мабуть, не повернусь до цивільної роботи. Знайшов себе тут, в новій професії», - каже.

Двом (з чотирьох) водіям, які працюють у підрозділі - по 61 року, але колеги говорять, що ті працюють так, що молодим ще вчитись і вчитись.

«Водій має довести бойовий склад цілим. Це іноді дуже складно. Дорога буває така, що … за 10 хвилин їзди такий адреналін відчуваєш», - сміючись кажуть рятувальники.

Наймолодшому з них лише 20 років. Його звати Максим. Колеги шуткуючи говорять, що хлопець прийшов в їхню команду дитиною, а зараз вже справжній чоловік.

«Вчитись треба все життя, щоб стати класним рятувальником. Треба досвід мати. Хоча в умовах війни ми втричі, а то і в п'ять разів скоріше всьому вчимося. Ми не маємо іншого вибору, маємо швидко вчитися і швидко робити роботу над помилками», - говорить Денис Лінгур.

Кожна секунда важлива

Найновішій пожежній машині, яка є у підрозділу, 22 роки. Як кажуть хлопці, «життєвий досвід є у всього автопарку». Попри чималий вік, всі машини у гарному стані.

«Стан, я би сказав, ізумітєльний. Кожну з них, знаємо краще ніж свої власні автівки», - додає Денис.

Питаю у хлопців, а чи забобонні вони. Зізнаються, що у 2022 році взагалі не було ніяких забобонів, але потім колеги-рятувальники поділились деякими «штуками», які, як кажуть кушугумівці, «реально працюють».

«Наприклад, прийшов на чергування - не чисть взуття. Якщо почистив, то точно буде виїзд. Машину треба мити, перед тим, як здати зміну. Ну і якщо настала обідня перерва і ти не на виїзді, то краще обід не відкладати, бо потім може бути вже навіть не вечеря», - діляться рятувальники.

Вони розуміють, що в їхній роботі важлива кожна хвилина. Ба-більше, секунда. От приїхав на 5 хвилин пізніше і вже пожежа охопила більшу площу і може, навіть, забрала чиєсь життя.

За десять місяців цього року підрозділ Кушугумської пожежної охорони виїжджав на понад 200 викликів. У той час, як за весь минулий рік їх було вдвічі менше.

«Ми універсальні бійці», - сором'язливо кажуть хлопці.

Вони розуміють, що них наразі покладена величезна відповідальність, але відступати ніхто не збирається.

«Стояти будемо до кінця», - запевняють.