Вирощувати хліб під час війни – непроста справа: як запорізький фермер розпочав посівну в 10 км від лінії фронту

Підприємець Іван Якович з Комишуваської ОТГ займається фермерством 24 роки, з яких вже третій рік він змушений вирощувати хліб буквально під обстрілами. Поля його господарства знаходяться в 10-12 км від лінії фронту, але, попри небезпеку, фермер розпочав посівну.

Як повномасштабне вторгнення змінило життя та роботу запорізького фермера – далі у матеріалі 061.

Більше 20 років тому Іван Якович працював у колгоспі трактористом. Після розпайовки колгоспних земель отримав особистий пай та через деякий час вирішив взяти в оренду ще кілька ділянок. В травні 2000 року він юридично оформив своє фермерське господарство.

- Вирощував озиму пшеницю, соняшник, кукурудзу. Потім трохи набрався досвіду, збільшилась кількість землі і тоді вже почав займатись озимим ріпаком. Це дуже цікава технічна культура, на сьогоднішній день одна з рентабельних культур, якими можна і треба займатись. Ціна на пшеницю впала, а ріпак і соняшник хоч трошки дають нам надію на виживання, - розповів фермер.

Наразі площа його фермерського господарства складає більше 1000 га, з яких близько 300 га неможливо обробляти через замінування або інтенсивні бойові дії.

З початком повномасштабного вторгнення Іван Якович продовжив вирощувати зернові культури. Каже, що більшість його колективу залишилась працювати. Кожного співробітника він називає героєм.

- Ми разом не один десяток років працюємо. Ми поспілкувались, я знайшов потрібні слова, щоб налаштувати людей. Як кажуть, гуртом і батька легше бити. В гурті воно не так страшно. Бо подинці – там розірвалось, там розірвалось, а коли в гурті, то один одного підбадьорили посмішкою, поглядом. Вирощувати хліб – непроста справа, а в умовах війни це дуже непроста справа, м’яко кажучи. Кожен з моїх хлопців – герой. Їхати в тракторі, коли він диринчить, багато шуму і ти не почуєш вибух, можеш тільки побачити або вже відчути вибухову хвилю і зрозуміти, що щось не гаразд. Я був не один раз під обстрілами і вони були неоднократно під обстрілами під час роботи в полі. Я минулого року їхав оглядати посіви соняшника. Я був посеред поля, підійшов до машини і на відстані 400 метрів від мене розірвався снаряд від САУ. Я попадав під обстріли з «Градів», а на початку вторгнення мені мінометним обстрілом пошкодило машину і ранило одного працівника, - згадує Іван.

З початку повномасштабного вторгнення внаслідок ворожих обстрілів зруйновано склади фермерського господарства Івана Яковича. 1 квітня 2024 року російські окупанти здійснили близько 20 обстрілів села, один зі снарядів РСЗВ «Ураган» влучив в його будинок. Фермер показав, як після ворожої атаки виглядає будинок, де раніше проживала вся його родина.

Після «прильотів» на складські приміщення Іван змушений шукати приміщення для зберігання врожаю, що впливає на його собівартість. Окрім цього, «прилітає» і в поля фермерського господарства, тому перед початком посівної він обстежує територію на наявність залишків ракет та боєприпасів.

- Посівна розпочинається з того, що я їду сам в поле і оглядаю абсолютно кожен клаптик землі. Я людей не посилаю, їду сам і дивлюсь, що є. Буває таке, що не помічаю щось і тоді хлопці кажуть, що там ракета, там ще якась касета чи ще щось. Дуже багато на початку війни в нас касет було. Хлопці з ДСНС ці невеличкі касетки тиждень збирали на площі 30 гектар. Їх ж не можна брати взагалі в руки. Вони їх помічали і на місці підривали. Якщо ми знаходимо ракету або будь-який боєприпас, то фотографуємо, я даю заявку до ДСНС і хлопці приїжджають і розміновують. Можуть на місці підірвати, а якщо кажуть, що воно безпечне, то ми трактором чи екскаватором можемо витягти, - пояснює Іван.

Наразі він вже розпочав посівну. Найпершими сіє кукурудзу та соняшник. Каже, що продовжить роботу на землі, адже відчуває відповідальність перед людьми.

- Це сенс мого життя. Як мати не може бросити дитину, так і я не можу бросити господарство, яке я своїми руками цеглинку за цеглинкою складав. Це і відповідальність перед людьми, які працюють, перед тими пайщиками, які чекають або зерно, або орендну плату. В мене 200 пайщиків, які зараз знаходяться по всій Україні і за кордоном. Я не можу їх бросити напризволяще, кожна людина чекає, - розповів фермер.

“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”