Гендиректор компанії «Гранік» Геннадій Дубов про технології переробки сміття, міфи щодо відходів і досвід інших країн

Засновник та директор екотехнологічної компанії «Гранік», експерт у сфері  поводження з відходами Геннадій Дубов став гостем на Youtube-каналі голови Спілки споживачів комунальних послуг України Олега Попенко. Під час ефіру Геннадій Дубов розказав про особливості перероблювання сміття, як спонукати населення сортувати відходи, а також розказав про найкращі практики країн ЄС, а також як громади в Україні вже сьогодні розробляють та впроваджують стратегії управління відходами.

«Задача громади – зробити так, щоб  мешканці були зацікавлені розділяти відходи»

Одна зі спеціалізацій екотехнологічної компанії «Гранік» — надання консалтингових послуг для різних громад щодо розробки систем управління відходами. В кожній з громад дуже багато проблем, які необхідно вирішувати, якщо вони вже стали на цей шлях. Одне з ключових питань стосується фінансів.

«Наведу такий приклад: уявіть собі людину, що має зайву вагу і хоче схуднути. При цьому вона має погану звичку, кожного разу, відкриваючи холодильник, обов’язково щось з’їдати. Він вже має тиск, діабет і хворі ноги.  Лікар каже, що єдиний варіант – скидати вагу. З відходами у нас така сама ситуація. Кожна людина виробляє в середньому за день 1 кілограм відходів. У місті Запоріжжі щодня утворюється щонайменше  500 тонн побутових відходів.  До всього цього ще треба додати відходи, які створюються на будівництві, на підприємствах, тобто ті відходи, які не можна захоронити на полігонах. Це дуже велика кількість сміття. Всі ми краєм вуха чули про таку модну фішку, як глибинне перероблення відходів чи якусь сортувальну лінію з роботами. Це все гарні назви, але, на жаль, цього не існує в реальності. Наріжний камінь цієї ситуації – гроші. Громада має навчитися правильно розраховувати тариф на поводження з відходами, правильно збирати ці кошти, розподіляти їх таким чином, щоб в громаді було не лише вивезення та захоронення, але й роздільний збір та компостування зелених відходів. Також мають бути центри по збору великогабаритних, будівельних та небезпечних відходів. От це система, яку треба створювати», — коментує Геннадій Дубов.

Фахівець зазначає, що лише за умови створення цієї покрокової системи управління відходами, є можливість суттєво зменшити кількість відходів в рази. Для тієї частини відходів, що залишається, доцільним є або побудувати підприємство (завод). Існує дві основні технології – спалювання чи механіко-біологічна обробка відходів, де з відходів роблять технічний компост.

«Скелетом цієї системи управління відходами є збір та вивіз сміття, контейнерний сервіс, роздільний збір відходів, майданчик компостування, зелених відходів, а також сучасний полігон, який не приймає всі підряд відходи, а який збудований для того, щоб приймати відходи після перероблення. Якщо назвати всі ці складові скелетом, то кровоносною системою, яка живить є гроші. Для цього потрібно розрахувати правильний тариф. Задача громад  — зробити так, щоб  мешканці були зацікавлені розділяти відходи. Якщо цього не зробити, то просто так ніхто роздільним збором займатися не буде», — пояснює Геннадій Дубов.

Відходи в енергію або в переробку?

Директор компанії «Гранік» зазначає, що якщо говорити про інвестиції у будівництво заводу зі спалювання відходів, то середня вартість складе близько мільйона євро за тонну відходів. Навіть за умови виробництва теплової чи електричної енергії при спалюванні відходів, якщо цей завод належить громаді та тепло використовують належним чином, все одно ця енергія недостатня для того, щоб окупити експлуатацію цього підприємства.

«Вся ця сфера дуже витратна. На громаду, де проживає менше ніж 200 тисяч мешканців нераціонально будувати такий завод. Водночас ціна цього підприємства складе близько 200 мільйонів євро лише на будівництво, а ще потрібні гроші на експлуатацію, амортизацію, підтримку і так далі. Дві третини вартості —   це лише очисні системи. Ми досліджували, як працюють такі заводи в Німеччині – вони дійсно не викидають небезпечні відходи, але це дуже дорого. За тонну відходів заводу необхідно заплатити 90 євро, щоб він прийняв і спалив всі відходи та це з розрахунком того, що підприємство виробляє теплову енергію, електричну енергію. Навіть якщо наші громади в Україні знайдуть ці гроші  — візьмуть кредит чи отримають якийсь грант, такий завод все одно не зможе у нас працювати, тому що попередньо відходи необхідно підготувати. А для цього як раз необхідна система поводження з відходами», — пояснює Дубов.

Експерт звертає увагу на те, що, наприклад, в Аузбурзі збирається окремо вторинна сировина  — папір, скло, пластик йдуть на переробку, зелені відходи направляють на компостування, великогабаритні будівельні відходи можна здати у спеціальні центри, а збір харчових відходів спрямовують на біодобрива.

«В Італії та у Швеції чи Німеччині різні підходи до будівництва заводів. Це пов'язано не тільки з різною морфологією відходів, а, в першу чергу, з різним кліматом. Чому на слуху сміттєспалювальні заводи у Швеції, бо першочергово там дуже довгий опалювальний сезон. І на відміну, наприклад, від Німеччини там дуже розвинуте центральне опалення. У них є можливість використовувати сміття для спалювання і виробництва теплової енергії. Водночас на півдні Італії немає взагалі опалення. Якщо прохолодно, то людина може умикнути кондиціонер чи використовувати електричні обігрівачі, а ось такого поняття як опалення у них взагалі немає і такий завод їм не потрібен. Ці підприємства напряму залежать від клімату та розвитку економіки», —  пояснює Дубов.

У Швеції більшість витрат по переробці сміття, по вивозу, по сортуванню закладені в тариф, який сплачують споживачі. А історії про те, що шведські заводи купують сміття ні що інше, як міф.

«Зовсім навпаки — насправді цим заводам платять інші країни, щоб вони приймали сміття. В цей перелік входить та ж Італія чи Англія. Цей міф, який засів в голові у людей про те, що потрібно будувати такі заводи та ми зможемо продавати своє сміття — це фантазія», — зауважує експерт.

Успішні кейси управління відходами в Україні та за її межами

Водночас в Україні вже є позитивний досвід міст, які роблять кроки на цьому шляху. Наприклад, першопроходцями є міста Хмельницький та Львів, де з'являється роздільний збір відходів, а також працюють над перероблюванням органічних відходів.

«Потрібно брати ці приклади кожній громаді та використовувати їх при будівництві власної системи управління відходами. Ще одна важлива проблема, з якою стикаються громади – відсутність комунікації з мешканцями.  Люди не знають, що їм робити, як їм правильно сортувати сміття, що куди кидати, До прикладу, в кожній громаді Німеччини без виключень на сайті міської ради є розділ з відповідями на всі нагальні питання —  що робити з ялинками, ліками, одягом, книгами. Мешканець може про будь-що запитати, почитати роз’яснення, подивитись приклади. І важливо, що це не просто якийсь інформаційний сайт, а там є конкретні відповіді, куди, що класти, який графік вивозу. І, згадуючи це, я сам, як фахівець в цій сфері, побачив там свої помилки. Наприклад, паперові рушники я викидав у папір, а виявилося, що їх потрібно викидати до звичайного сміття, оскільки їх вже не переробляють», — промовляє підприємець.

Ще один цікавий факт, який був озвучений під час ефіру: в більшості європейських країн зміст органіки у твердих побутових відходах домогосподарств складає не більше 5%. В Україні цифра органіки складає від 36 до 50%.

«Коли відходи вже змішані, їх неможливо розділити, немає таких сортувальних ліній чи технологій, які могли б з цим впоратися. Саме тому важливо розділяти відходи вдома, на кухні в спеціальних контейнерах, де можна відділити сміття за категоріями, які придатні для перероблення», — пояснює Геннадій Дубов.

Експерт зауважує, що Україна наразі рухається у правильному шляху в частині дії заборони на безоплатне розповсюдження надтонких пластикових пакетів, в той час, як більш товсті пластикові пакети можна переробити.

«Я проти методів заборони, бо завжди потрібно щось пропонувати натомість. Я за впровадження перероблення та сучасних технологій, бо сам по собі пластик не є якимось злом.  Пластмаса це ж загалом нафта, він прекрасно горить і при сучасних технологіях непотрібний пластик можна переробляти в енергію», — каже гість

Геннадій Дубов наголошує на тому, що в системі управління відходами для громади не має бути закладена рентабельність, але важливо щоб місцеве самоврядування несло відповідальність за управління відходами.

«Водночас немає бути й збитковості. Якщо громаді не вистачає грошей, вони підіймають тариф. Ми вивчали досвід одного з міст ЄС, де був сміттєспалювальний завод, а пізніше з'явилося приватне підприємство — технопарк, який знизив тариф з 90 до 50 євро за тонну. І тоді вже і громада знизила тариф, бо цього потребували умови ринкової конкуренції», — розповідає Дубов.